Ця жінка випромінює сонце…

 

Є такий шаблонний вислів «вийти іншою», але його зміст я ясніше зрозуміла, вийшовши з дому Людмили Володимирівни Криволап, жительки нашого міста, в якому вона давно оселилася, переїхавши з Хотунич. Відчувала якесь дивне світле наповнення, блиск і була переповнена враженнями.

Здобувши фахову освіту, пані Людмила спочатку успішно працювала (23 роки!) у центральному гастрономі, була в пошані, але через хворобу, операцію довелося звільнятися. Володіючи сильним характером, силою волі і духу, Людмила Володимирівна  це випробування здолала й знову відчула себе затребуваною, життєрадісною. Стати в стрій допоміг відомий господарник Сергій Миколайович Дюжиков, котрий запропонував їй спочатку посаду лаборанта на маслозаводі, а потім довірив бути начальником дільниці. Робота в її руках кипіла і хоч забирала майже весь життєвий ритм – не втомлювала, не гнітила, навпаки, наснажувала.

Нині її трудовий стаж у цій сфері налічує 22 роки і нині вона старший майстер заготівлі й відвантаження молочної сировини ПрАТ «Куликівка­молоко». І тут залишається собою  ­ душу в роботу вкладає і, наче підживлює себе, інших енергією, маючи неймовірну кількість друзів й уміння підтримувати дружбу. З нею легко, просто і без будь­яких допоміжних ресурсів можна налагоджувати контакти, говорити на різні теми.

Взяли, приміром, і згадали  2022 рік, окупацію нашої громади, коли хліб, інші продукти харчування були дефіцитом, коли вона разом з колегами, ризикуючи навіть життям, розвозила селами й містом Сновщини, Корюківщини молоко. Того молоковоза народ чекав з відрами, заздалегідь вишиковуючись у черги. Таке людяне рішення тоді ухвалив її керівник Анатолій Дідур, бо залишок молока на підприємстві був великий і дівати його було нікуди: вивозити не виходило через зірвані мости, відсутність поруч переробки. А корови ж у трьох господарствах Корюківщини і нашому СВК «Райдуга» доїлися, молоко, як тоді, як тепер проходило всі лабораторні  аналізи і було кондиційним, а головне  ­ дуже потрібним.

Нині якісну продукцію підприємства, де завзято трудиться Людмила Криволап, охоче беруть багато переробників з усієї України, виготовляючи з неї масла, сири, йогурти тощо.  Знають, що їхні партнери надійні й відповідальні.

– Треба гідно нести свою ношу,  – сказала у нашій розмові пані Людмила, перевівши погляд красивих очей на світлину з донями. Їх у неї три – Оксана, Марина, Вікторія і кожну вважає найкращою, найлюбимішою, найдорожчою. Пишається їхнім вмінням торувати стежки долі, реалізувати здібності, залишатися маминою гордістю.

Для них  у неї завше відчинені двері, як для шістьох онуків, правнучка, взагалі для всіх, хто заходить в них з добром, позитивом.

Від щирого серця бажає своїй чудовій сім’ї, друзям зі Сновська, Березни, Кучинівки, Клементинівки, що на Менщині, здоров’я, щастя. Більше 35 років з нею поруч Тамара Марченко, котра живе майже по сусідству і не скупиться на приязну усмішку, розуміння, підтримку. Це взаємно, необхідно і стало звичним.

Звичним для Людмили Володимирівни є правило жити в чистоті і порядку, оточенні квітів і нешаблонного декору. Непросто цього досягати, але в неї виходить. Фактично усе. Виростила, годуючи з піпетки, кроликів, а в теплиці – огірків, що вже відцвіли й позав’язувалися, і блиск в кімнатах навела, що, зрештою, як завжди, ніби непорушне, стале.

Спілкувалася з нею, а здавалося, що із теплим  сонцем…

Олена КОМПАНЕЦЬ

Фото автора

Коли я полишала поріг цього будинку, захотілося зупинитися і завмерти, щоб нічого не забути, щоб залишити в пам’яті вогонь емоцій – і після побаченого, і після почутого.