У Займищі живе механік­винахідник з «золотими» руками

 

Віктор Комісаренко ­ корінний займищанин, вихований в дусі любові до свого коріння, поваги до людей, праці, сімейних цінностей. Діди його і батьки були з когорти трудоголіків, відданих рідній стороні, усталеним традиціям невтомно творити земні блага й долати різні труднощі та перепони.

Задатки винахідника­раціоналізатора у Віктора почали з’являтися ще зі шкільних років, коли він разом з однокласником Віктором Смоляком брав участь у конкурсах, пускав по річці сконструйовані катерки з моторчиками, коли шукав матеріали для заправки тих моторчиків. Бо заправляти треба було ефіром, а продавався він лише в аптеках за рецептом з печаткою, от і доводилося придумувати, де ту печатку взяти, як скомбінувати рецепт, щоби моторчики гули, пливли, дивували…    

У обох Вікторів це виходило прекрасно, причому рівних на подібні витівки та винаходи  їм у Займищі не було.

Наразі Віктор Комісаренко працює зварювальником у нашій дистанції колії, де про нього, як фахівця, схвальні відгуки. Вдома його роль чудового хазяїна, люблячого чоловіка, дбайливого дідуся високо оцінює дружина Олена.

З нею, своїм «дорослим» коханням, Віктор просто цвіте, світиться від щастя і, аби не ця страшна війна, постійна тривога, нинішнє буття назвав би ідеальним.

Як і у всіх нас, у Віктора купа клопотів, пошук шляхів непростого виживання, спроби його пом’якшити, полегшити. Одним з варіантів став сконструйований ним подрібнювач кущів. Пристрій він придумав, розкреслив, зварив і створив своєю головою й руками, які, як кажуть люди, у нього справді золоті. Випробував механізм на ділі, порадівши, що задумка вдалася на славу: подрібнювач працює чітко, економічно, ефективно. Вже тракторний причіп непотрібу переробив, яким дуже зручно опалювати піч та грубу, котел – без зайвих грошових витрат і часу.

Ще одне хобі має герой цієї публікації – бджільництво. І хоч його пасіка не така вже й велика, однак там цілковитий порядок, чистота, усі умови для бджіл гарно медоносити, дарувати хазяїну цілющий нектар. Незважаючи на холодну весну, нерясний цвіт рослинності, Віктор сподівається, що скоро забуяє, зачарує запахами акація, що бджоли доберуть з неї потрібний матеріал, наповнюючи вулики медом.

І закінчення бойових дій Віктор разом з сім’єю чекає з нетерпінням, і неба блакитного, і миру в Україні. До речі, у найближчих планах  сільського майстра винаходів ­ ще один чудо­пристрій, про який нашим читачам пообіцяв розповісти, а потім і продемонструвати.

 Олена Компанець 

Фото автора