Сумні новини із сіл близького прикордоння

 

Нові три прильоти дронів типу «Молнія» наробили лиха в Новоборовицькому старостаті, перетворили місцеву красуню­ школу в руїну. Донедавна ошатне, живе, уквітчане весною і рукотворним старанням приміщення навчального закладу, де здобували знання 76 учнів, з ночі 12 травня не впізнати: там вибиті вікна й двері, зруйновані стіни і підлога, пощерблений дах, розтрощені, порозкидані меблі й шкільне приладдя й усе, як у фільмі жахів. Єдине тішить: люди живі, ніхто не поранений, не вбитий. Зате у всіх душевні рани, сльози, страшна тривога.

Як буде далі й що буде далі, тепер на слуху у дорослих і дітей. І хоч до примусової евакуації села, яке в 12 км від кордону з РФ, поки діло не дійшло, тенденції на це цілком реальні.

Важка нині ситуація і в Тур’янському старостаті, де, за словами старости Олександра Артюшенка, є серйозні питання по одній­єдиній жительці хутора Лука. Пенсіонерка Олена Козіна вперто не хоче полишати свою домівку і переїжджати у більш безпечні місця. Варіанти є: Старі Боровичі, Сновськ (у місті в Олени Михайлівни є невеличкий будинок, який хоч і не дуже впорядкований, зате придатний для житла, куди вона їхати не бажає.

Латає, як може і чим може,  вибиті після обстрілів вікна і не боїться самотнього перебування в зоні, де день і ніч над головою гуде й щось летить.

Небезпеку зрозуміли троє інших мешканців хутора, які нещодавно виїхали, а пані Олена стоїть на своєму: «Нікуди не поїду!  І все!»

 За Лукою далі – Єліне, де з 202 дворів вцілілих поки з десяток, та ще фельдшерський пункт, церква, контора і музей, одна стіна якого трохи поплавилася від вогню.

Сьогодні з місцевих жителів у Єліному  ­ жодного, лише бур’яни, згарища, а увечері – вий вовків, каркання ворон. Моторошно.

Однак, більшість переселенців, куди б їх не закинула доля, надіються на закінчення війни, повернення у домівки, здатність відтворити знищене.

Олена Компанець