Останнім часом деякі наші земляки (зокрема – і мешканець райцентру О.К. Закружний) неодноразово зверталися до редакції „Променя” з проханням привернути увагу до ситуації на кладовищах. Їх непокоїть, що нині діючі цвинтарі вже у недалекій перспективі не матимуть території для нових поховань. (Все логічно – люди помирають, могил стає все більше і колись таки постане питання про відсутність місць захоронень). Особливо актуальною проблема є для міста, бо в селах стан справ у цій сфері більш-менш нормальний.
Протягом існування Щорса його померлих мешканців ховали в п’ятьох місцях. З них одне кладовище, по вул.Костюченка (колишня Володарського), римо-католицьке, остаточно зникло майже тридцять років тому, його територію забудували. Другий старий цвинтар знаходиться в місті по вул.Некрасова, біля Коржівського ринку. Колись, понад сто років тому, його відкрили на пагорбі, неподалік церкви Св.Миколая, яка стояла на місці теперішньої пошти. Коли будували триповерхову споруду зв’язківців, було знесено частину могил. А решта цвинтарної території використовувалася за призначенням до 1961 року. Після припинення практики розміщення там нових поховань, з’явилося нове кладовище – в межах лісопарку.
Зараз біля базару поміж хрестів ростуть сосни та акації, подекуди протоптані стежки. Попри близькість торговельних площ і жвавої вулиці, серед поховань панує якась невимовно тиха атмосфера. Навіть вітер шумить у гілках дерев по-особливому. Інколи трапляються старовинні кам’яні (з граніту або пісковику) надгробки. Написи хоч і напівстерті часом, але прочитати можна. Ось могила Юлії Белінської – народилася вона у 1874 році, померла - у 1915-му. (Саме рік, як тривала І світова війна). Вибитий на чорній поверхні напис німецькою мовою свідчить, що тут завершився земний шлях Карла Гоффмана (1844-1899). Що його привело в наші краї? Може, працював у царські часи на залізниці? Слід додати, що чимало старовинних металевих хрестів вкрадено. Злодії здавали здобич на брухт... Колись одного такого негідника впіймали з інструментом у руках за „роботою”. Вирвався паскудник, утік... У декого на совісті не лишилося нічого святого. Та що там уже казати, якщо край кладовища з боку базару вже давно перетворений на смітник. Хтось вперто воліє викидати свій непотріб саме на могили, а не на звалище...
Окрема тема – існування кладовища в мікрорайоні Носівка. На пагорбі, на роздоріжжі, воно дуже давнє. Чи не найстаріший надгробок, який там можна побачити – на могилі Текли Новицької. Напис про її смерть вибито на камінній плиті польською мовою у 1892 році. На цвинтарі старезні сосни ніби підпирають небо. Могили розташовані щільно одна до одної. І пояснення цьому дуже просте – нестача місця. На узвишші вся територія давно зайнята. Офіційно кладовище оголошене недіючим понад двадцять років тому, але деякі люди вперто ховають своїх померлих родичів саме тут. Знімають секції паркану, риють могильні ями. Інколи така практика взагалі виходить за межі здорового глузду, коли поховання розташовують майже впритул до лінії електропередач. А якщо аварія, то як працювати ремонтникам, підганяти машину? Невже доведеться перестрибувати через надгробки? Лишається сподіватися на поміркованість місцевих мешканців, які мають нарешті усвідомити: цвинтар закрито. І нових поховань тут більше не може бути...
Здавна за містом знаходилося іудейське кладовище. Хто бував в урочищі Горбаха, бачив великий березовий гай. Ось там і ховали місцевих представників „народу Ізраїлевого”. З огляду на те, що наприкінці ХХ сторіччя більша частина тутешньої громади іудеїв виїхала за кордон, цей цвинтар збільшується повільно, на його території лишається достатньо вільного місця. Старі могили майже всі занепали, лишилися від них хіба що невеличкі горбочки землі над поверхнею. З тих, які ще можна ідентифікувати, варто згадати наступні поховання: Зуся Каменецький (1860-1930), Аврум-Хаїм Литвин (1873-1921). А ще на обелісках і табличках можна прочитати відомі прізвища – Рабинович, Холодняк, Кучер, Циркін, Грабовський, Гурарій, Гольдін, Курас. Наймолодша могила – Серафими Ізраїлівни Шолкіної (1920-2014 рр.).
Найбільшим і діючим кладовищем у Щорсі є те, яке розташовується в лісопарку. Йому вже понад п’ятдесят років. Основна ділянка займає площу понад 8 гектарів, але територія вже на добрих три чверті зайнята могилами. Мине з десяток років – і постане проблема з місцем для поховань померлих. З огляду на таку перспективу – міськрада оформила відповідну документацію на ще одну ділянку, розташовану поруч. Її площа – 1,25 гектара. Саме ця земля прийматиме тих наших земляків, які відходитимуть у вічність.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Протягом існування Щорса його померлих мешканців ховали в п’ятьох місцях. З них одне кладовище, по вул.Костюченка (колишня Володарського), римо-католицьке, остаточно зникло майже тридцять років тому, його територію забудували. Другий старий цвинтар знаходиться в місті по вул.Некрасова, біля Коржівського ринку. Колись, понад сто років тому, його відкрили на пагорбі, неподалік церкви Св.Миколая, яка стояла на місці теперішньої пошти. Коли будували триповерхову споруду зв’язківців, було знесено частину могил. А решта цвинтарної території використовувалася за призначенням до 1961 року. Після припинення практики розміщення там нових поховань, з’явилося нове кладовище – в межах лісопарку.
Зараз біля базару поміж хрестів ростуть сосни та акації, подекуди протоптані стежки. Попри близькість торговельних площ і жвавої вулиці, серед поховань панує якась невимовно тиха атмосфера. Навіть вітер шумить у гілках дерев по-особливому. Інколи трапляються старовинні кам’яні (з граніту або пісковику) надгробки. Написи хоч і напівстерті часом, але прочитати можна. Ось могила Юлії Белінської – народилася вона у 1874 році, померла - у 1915-му. (Саме рік, як тривала І світова війна). Вибитий на чорній поверхні напис німецькою мовою свідчить, що тут завершився земний шлях Карла Гоффмана (1844-1899). Що його привело в наші краї? Може, працював у царські часи на залізниці? Слід додати, що чимало старовинних металевих хрестів вкрадено. Злодії здавали здобич на брухт... Колись одного такого негідника впіймали з інструментом у руках за „роботою”. Вирвався паскудник, утік... У декого на совісті не лишилося нічого святого. Та що там уже казати, якщо край кладовища з боку базару вже давно перетворений на смітник. Хтось вперто воліє викидати свій непотріб саме на могили, а не на звалище...
Окрема тема – існування кладовища в мікрорайоні Носівка. На пагорбі, на роздоріжжі, воно дуже давнє. Чи не найстаріший надгробок, який там можна побачити – на могилі Текли Новицької. Напис про її смерть вибито на камінній плиті польською мовою у 1892 році. На цвинтарі старезні сосни ніби підпирають небо. Могили розташовані щільно одна до одної. І пояснення цьому дуже просте – нестача місця. На узвишші вся територія давно зайнята. Офіційно кладовище оголошене недіючим понад двадцять років тому, але деякі люди вперто ховають своїх померлих родичів саме тут. Знімають секції паркану, риють могильні ями. Інколи така практика взагалі виходить за межі здорового глузду, коли поховання розташовують майже впритул до лінії електропередач. А якщо аварія, то як працювати ремонтникам, підганяти машину? Невже доведеться перестрибувати через надгробки? Лишається сподіватися на поміркованість місцевих мешканців, які мають нарешті усвідомити: цвинтар закрито. І нових поховань тут більше не може бути...
Здавна за містом знаходилося іудейське кладовище. Хто бував в урочищі Горбаха, бачив великий березовий гай. Ось там і ховали місцевих представників „народу Ізраїлевого”. З огляду на те, що наприкінці ХХ сторіччя більша частина тутешньої громади іудеїв виїхала за кордон, цей цвинтар збільшується повільно, на його території лишається достатньо вільного місця. Старі могили майже всі занепали, лишилися від них хіба що невеличкі горбочки землі над поверхнею. З тих, які ще можна ідентифікувати, варто згадати наступні поховання: Зуся Каменецький (1860-1930), Аврум-Хаїм Литвин (1873-1921). А ще на обелісках і табличках можна прочитати відомі прізвища – Рабинович, Холодняк, Кучер, Циркін, Грабовський, Гурарій, Гольдін, Курас. Наймолодша могила – Серафими Ізраїлівни Шолкіної (1920-2014 рр.).
Найбільшим і діючим кладовищем у Щорсі є те, яке розташовується в лісопарку. Йому вже понад п’ятдесят років. Основна ділянка займає площу понад 8 гектарів, але територія вже на добрих три чверті зайнята могилами. Мине з десяток років – і постане проблема з місцем для поховань померлих. З огляду на таку перспективу – міськрада оформила відповідну документацію на ще одну ділянку, розташовану поруч. Її площа – 1,25 гектара. Саме ця земля прийматиме тих наших земляків, які відходитимуть у вічність.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий