Дарма, що він – самотній. Зате він майстер на всі руки!

Михайло Велігодський у Щокоті знає кожну стежинку, кожну хатку. Він тут народився, тут колись облаштовували свої гнізда батьки і діди, сестри й брати. Батьків давно нема, а інша
рідня по крові роз`їхалася – хто куди. Михайло Іванович виїжджати не став, залишився, де пуп закопаний, серед лісу і поля, безмежжя природи. Цілими днями й вечорами клопочеться, виготовляючи різноманітні поробки з дерева і лози. Копає соснові корінці, сушить, стругає, шліфує, перетворюючи на диво-кошики. Вони не просто зовнішньо привабливі, вони – міцні й зручні. Дужки робить з барині. З горіхових прутиків плете красиві загорожі, колись у старі часи їх називали «плетінь». Не використовує для зв`язки ні шурупів, ні цвяхів, ні будь-яких інших засобів. Ще Михайло вміє робити драбини, граблі, купу інших виробів. Хто ними користувався – скаже: «Вищий клас!»
Запитую у нього: «Не сумно, не самотньо без дружини, сім`ї?” Враз відповідає: «Душі було б легше, аби прийшла в дім хазяйка, не п`яничка, не гуляща. Я ось тепер не п`ю, а тютюном балуюсь, бо з цигаркою і робота швидше кипить, і настрій поліпшується».
Подумалося: може і правда комусь захочеться зустрітися з цим добряче потріпаним долею, замурзаним й обділеним увагою майстром-самоучкою, може на краю світу, в малесенькому неперспективному селі стане щасливішою ще одна людина, тракторист із золотими руками. У 57 літ життя ж не закінчується!
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора