Правду кажучи, цієї зими зграї сіроманців неодноразово були помічені біля доброго десятка населених пунктів нашого району. І хоча в більшості випадків хижаки не виявляли агресії щодо людей або свійських тварин, проте наслідки від вовчих полювань усе ж таки не забарилися. То навідаються до чийогось обійстя і зжеруть в’єтнамське порося, то край села роздеруть козу. А найсвіжіший приклад – це коли минулого тижня у Піщанці кілька вовків просто на городі старенької мешканки села розшматували її собачку... Залишити без уваги подібну ситуацію було б явною необачністю. З цього приводу голова райради УТМР Микола Мураха висловився наступним чином: «У мисливському господарстві так звана вовча проблема була актуальною завжди. Про вплив хижаків на місцевий тваринний світ і життєдіяльність людини розповідати не варто, бо наші земляки добре з цим обізнані. Очевидним є факт, що надмірне збільшення кількості сіроманців (зокрема, й внаслідок їхньої міграції з територій сусідніх Росії та Білорусії) може створити певний дисбаланс у місцевій екосистемі. Саме тому в окремих випадках і потрібне регулювання чисельності вовків в угіддях.
Полювання на вовка в усі часи вважалося складною і до певної міри небезпечною справою. Добути його „по чорнотропу”, доки не випаде сніг – це вимагає від мисливців не лише досвіду та професійності, а й значної долі везіння. І лише після снігопадів, коли звір лишає за собою чіткі відбитки лап, шанси вполювати його збільшуються. Стосовно стану справ у нашому районі хочу зауважити, що наприкінці 2015 року майже до новорічних свят, снігових опадів, по суті, не було, тому традиційних колективних полювань на вовків ми не організовували. У січні хурделиця добряче запорошила нашу місцевість, але лише на якийсь місяць, бо розпочалася відлига. І ось в умовах фактично напіввесняної погоди єгерська служба райради УТМР змогла „відкрити рахунок” впольованих хижаків».
Андрій Пресняков, єгер обходу №5:
- Територія мого обходу – це понад 11 тисяч гектарів. В його межах – зокрема в урочищі В’юнище – тримаються лосі, косулі, зайці, є тетерук і куріпка. (Раніше було багато дикого кабана, але африканська чума свиней катастрофічно зменшила його поголів’я). Словом, інтерес вовків до цієї місцевості цілком логічний. Взимку я щомісяця фіксував по два або три заходи хижаків на В’юнище. Їхніх маршрутів було два – з півдня між селами Смяч і Стара Рудня, і з північного сходу – вони з’являлися із Єлінського лісу, в районі урочища Кут переходили по кризі річку Снов і повз Старі Боровичі та Гвоздиківку діставалися в багаті на дичину угіддя. Зазвичай зграї налічували від трьох до п’яти особин. Ці візити були результативними, я чотири рази знаходив рештки косуль і неодноразово – інших тварин.
Зранку 27 лютого, в суботу, я виїхав в угіддя. Північніше від Заріччя знайшов нічні сліди вовків, трохи припорошені снігом. Незабаром мені зателефонував колега, єгер з сусіднього обходу Олександр Надточій
. Сказав, що з іншого боку цього села він побачив більш свіжий слід. Близько опівдня ми приблизно визначили місцину, де вовки могли зупинитися на днювання. Це були дикуваті хащі – ліс, поруч поля, подекуди зарослі верболозом та самосійкою берези. У мене в машині було близько кілометра прапорців, тож ми обнесли „кочергою” доволі велику ділянку. Я став за кущем на номер, а колега пішов у загін. Десь через двадцять хвилин на край лісу вийшов вовк і зупинився перед старою сіножаттю. До нього було 50 кроків (це потім порахував, коли йшов добирати підранка). Моя рушниця – ТОЗ-34 – не схибила. (У стволі був стандартний магазинний патрон з дванадцятьма картечинами). Після пострілу на тулубі хижака біля правої лопатки виступила кров. Він побіг, але через 120 метрів зупинився й приліг. Коли я наблизився до нього - підвівся, тож довелося його добити ще одним пострілом. Майже відразу після того, лише на якусь мить, вдалося побачити другого сіроманця, який мчав уздовж лінії прапорців... Він утік. А ще через деякий час ми знайшли на лугу сліди і третього вовка.
Я мисливець з 25-річним стажем, але вовка вполював уперше. Було цікаво.
Володимир Качан, єгер обходу №1:
- Про те, що в угіддя біля Піщанки та Жоведі навідуються вовки, я знав добре. Знаходив їхні сліди, та й кількість косулі відчутно зменшилася протягом зимових місяців. Хижаки добре знали, де тримається їхня „кормова база” – зокрема, коло старого саду. Також вони намагалися полювати на бобрів, „пробивали” старі „хатки”, але коли зникла крига на водоймах – упіймати вертлявих тварин уже не могли. У січні під Жовідь приходила зграя з п’ятьох хижаків. У четвер, 25 лютого, на світанку пара вовків зайшла асфальтованою дорогою просто у сусідню Піщанку, згодом звернула на бічну вулицю й на городі вони розшматували собаку – від нього лишилася пляма крові й трохи шерсті на землі. (Власниця-пенсіонерка за ним щиро плакала). Наситившись, звірі пішли від села у західному напрямку.
У п’ятницю випав сніг, тож у вечірніх сутінках я вибрався в поле під Жовідь і швидко знайшов вовчі сліди, які вели у бік Піщанки. Було схоже, що сіроманці дотримуються певного маршруту. Тому наступного дня, ще о 4 годині ночі, довелося сісти у засідку на можливому напрямку їхнього виходу до села. Вже почало трохи світати, коли приблизно за 70 метрів на відкриту місцевість вийшов вовк і посунув кудись у протилежний від мене бік. Але незабаром з’явився і другий, за якихось 40 метрів. Саме в нього я й поцілив – зарядом зі шроту „чотири нулі”. Почув, як звір хрипить. (Згодом з’ясувалося – йому пошкодило легені й перебило лапу). Але підранок почав тікати, відійшов на метрів 60 й лише потім упав. Чесно зізнаюся – доки добре не розвидніло, бажання наблизитися до нього у мене не було. Коли спочатку підійшов до місця виходу хижака з лісу – побачив на снігу котвище, плями крові. А вже подалі лежав вовк, який не подавав ознак життя. На вигляд йому десь років з чотири, зуби вже жовтуваті. Але великий, „затягнув” на 44 кілограми. Видно, хворів, бо місцями, особливо на хвості, не мав шерсті. І кліщів на ньому висіло повно... В моїй мисливській біографії це вже третій вовк.
Наостанок треба навести слова Миколи Мурахи: „Взимку по дев’яти північних районах нашої області в угіддях УТМР застрелено 8 вовків, з них 2 – у Щорському районі. Найбільш успішно пополювали в Бахмацькому районі Чернігівщини, де здобуто чотирьох сіроманців. До речі, було б непогано відродити на нашій місцевості стару традицію, коли мисливцю за впольованого вовка сільрада або сільгосппідприємство видає в якості премії барана чи теля. Це стало б хорошим стимулом і своєрідним заохоченням за виявлені на полюванні влучність та спритність.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Полювання на вовка в усі часи вважалося складною і до певної міри небезпечною справою. Добути його „по чорнотропу”, доки не випаде сніг – це вимагає від мисливців не лише досвіду та професійності, а й значної долі везіння. І лише після снігопадів, коли звір лишає за собою чіткі відбитки лап, шанси вполювати його збільшуються. Стосовно стану справ у нашому районі хочу зауважити, що наприкінці 2015 року майже до новорічних свят, снігових опадів, по суті, не було, тому традиційних колективних полювань на вовків ми не організовували. У січні хурделиця добряче запорошила нашу місцевість, але лише на якийсь місяць, бо розпочалася відлига. І ось в умовах фактично напіввесняної погоди єгерська служба райради УТМР змогла „відкрити рахунок” впольованих хижаків».
Андрій Пресняков, єгер обходу №5:
- Територія мого обходу – це понад 11 тисяч гектарів. В його межах – зокрема в урочищі В’юнище – тримаються лосі, косулі, зайці, є тетерук і куріпка. (Раніше було багато дикого кабана, але африканська чума свиней катастрофічно зменшила його поголів’я). Словом, інтерес вовків до цієї місцевості цілком логічний. Взимку я щомісяця фіксував по два або три заходи хижаків на В’юнище. Їхніх маршрутів було два – з півдня між селами Смяч і Стара Рудня, і з північного сходу – вони з’являлися із Єлінського лісу, в районі урочища Кут переходили по кризі річку Снов і повз Старі Боровичі та Гвоздиківку діставалися в багаті на дичину угіддя. Зазвичай зграї налічували від трьох до п’яти особин. Ці візити були результативними, я чотири рази знаходив рештки косуль і неодноразово – інших тварин.
Зранку 27 лютого, в суботу, я виїхав в угіддя. Північніше від Заріччя знайшов нічні сліди вовків, трохи припорошені снігом. Незабаром мені зателефонував колега, єгер з сусіднього обходу Олександр Надточій
Я мисливець з 25-річним стажем, але вовка вполював уперше. Було цікаво.
Володимир Качан, єгер обходу №1:
- Про те, що в угіддя біля Піщанки та Жоведі навідуються вовки, я знав добре. Знаходив їхні сліди, та й кількість косулі відчутно зменшилася протягом зимових місяців. Хижаки добре знали, де тримається їхня „кормова база” – зокрема, коло старого саду. Також вони намагалися полювати на бобрів, „пробивали” старі „хатки”, але коли зникла крига на водоймах – упіймати вертлявих тварин уже не могли. У січні під Жовідь приходила зграя з п’ятьох хижаків. У четвер, 25 лютого, на світанку пара вовків зайшла асфальтованою дорогою просто у сусідню Піщанку, згодом звернула на бічну вулицю й на городі вони розшматували собаку – від нього лишилася пляма крові й трохи шерсті на землі. (Власниця-пенсіонерка за ним щиро плакала). Наситившись, звірі пішли від села у західному напрямку.
У п’ятницю випав сніг, тож у вечірніх сутінках я вибрався в поле під Жовідь і швидко знайшов вовчі сліди, які вели у бік Піщанки. Було схоже, що сіроманці дотримуються певного маршруту. Тому наступного дня, ще о 4 годині ночі, довелося сісти у засідку на можливому напрямку їхнього виходу до села. Вже почало трохи світати, коли приблизно за 70 метрів на відкриту місцевість вийшов вовк і посунув кудись у протилежний від мене бік. Але незабаром з’явився і другий, за якихось 40 метрів. Саме в нього я й поцілив – зарядом зі шроту „чотири нулі”. Почув, як звір хрипить. (Згодом з’ясувалося – йому пошкодило легені й перебило лапу). Але підранок почав тікати, відійшов на метрів 60 й лише потім упав. Чесно зізнаюся – доки добре не розвидніло, бажання наблизитися до нього у мене не було. Коли спочатку підійшов до місця виходу хижака з лісу – побачив на снігу котвище, плями крові. А вже подалі лежав вовк, який не подавав ознак життя. На вигляд йому десь років з чотири, зуби вже жовтуваті. Але великий, „затягнув” на 44 кілограми. Видно, хворів, бо місцями, особливо на хвості, не мав шерсті. І кліщів на ньому висіло повно... В моїй мисливській біографії це вже третій вовк.
Наостанок треба навести слова Миколи Мурахи: „Взимку по дев’яти північних районах нашої області в угіддях УТМР застрелено 8 вовків, з них 2 – у Щорському районі. Найбільш успішно пополювали в Бахмацькому районі Чернігівщини, де здобуто чотирьох сіроманців. До речі, було б непогано відродити на нашій місцевості стару традицію, коли мисливцю за впольованого вовка сільрада або сільгосппідприємство видає в якості премії барана чи теля. Це стало б хорошим стимулом і своєрідним заохоченням за виявлені на полюванні влучність та спритність.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий