Вже шостий рік поспіль юні танцюристи з нашого краю відвідують Францію. Літній відпочинок, концерти для тамтешньої публіки, цікаві екскурсії – ось чим наповнений півторамісячний період перебування вихованців колективу „Ягідки” за кордоном. А головне враження від поїздки – це можливість відчути атмосферу традиційного життя французької родини й усвідомити - наскільки дружба здатна поєднувати серця людей, які живуть далеко один від одного.
Згадуючи про цьогорічну поїздку до Франції, керівник ансамблю „Ягідки” Світлана Горбатович передовсім зазначила, що з нашого району за кордон вирушили 18 дітей. Це свідчить про очевидний прогрес колективу в сфері майстерності, адже 6 років тому французька сторона запросила лише десятьох місцевих танцюристів. Поступово, але упевнено хлопці та дівчата демонстрували все вищий професійний рівень, тож і результат не забарився.
„Ягідки” взяли участь у концертах, організованих по 12 містах східної Франції. Їхні виступи відбулися з очікуваним успіхом, адже за останні роки українське танцювальне мистецтво здобуло стійке коло прихильників у регіоні Лотарингія. Навіть трапився трохи кумедний випадок. На першому концерті схотіли побувати четверо українських водіїв автобусів. Але їм на вході до зали сказали: вільних місць уже нема.
Асоціація „Люба Лор’ Україна”, як і завжди, подбала про організаційний бік справи. Принагідно треба розповісти про людей, які є душею цієї громадської ініціативи. Передовсім – про Даніеля Бедлема. Він працює у сфері екології та водних ресурсів, але знайшов справжнє покликання у роботі з українськими творчими колективами. Більшість активістів організації – пенсіонери, зокрема – і його мати на ім’я Франсін. Їй вже понад 80 років, але навіть попри такий поважний вік вона справно виконує функції координатора у питаннях пошуку сімей, в яких розселяються приїжджі діти. Загалом же слід визнати: літні французи виглядають молодше, ніж їм є насправді, а їхній енергії можна інколи навіть позаздрити.
Окремої згадки заслуговує подружжя Крістіана і Анет Луі. Їм обом – уже за 70 років, нещодавно вони відзначили 50-річчя спільного життя. Він – колишній заступник директора ліцею, вона – працівниця фабрики з виробництва кришталю. Але ці люди мали дивовижний внутрішній потяг до громадської діяльності. Супроводжували танцюристів у поїздках, виконуючи безліч інших функцій. (Крістіану під час візитів у наше місто дуже сподобалося в локомотивному депо, адже його батько за професією був залізничником. З поваги до його пам’яті Крістіан навіть зробив удома, в підвалі, маленьку залізницю...) Але головне – враження, яке вони справили на наших дітей: інтелігентність, щирість і доброта – подібні риси характеру відчуваються відразу. І ось влітку подружжя оголосило про те, що через похилий вік припиняє свою вже понад десятирічну роботу в асоціації „Люба Лор’ Україна”. Їхня промова зворушила багатьох українців до сліз. На прощання танцюристи вручили Крістіану книгу „Локомотив”, а його дружині – альбом, прикрашений у національному стилі. Але головне – що в серцях юних українців назавжди збережуться теплі спогади про людей, які своєю турботою і увагою зробили перебування у Франції просто незабутнім.
„Ягідкам”, відверто кажучи, пощастило з погодою. Доки вдома була спека, у Лотарингії температура повітря трималася в оптимальних межах. Тобто екскурсійні поїздки виявилися цілком комфортними. До речі, про екскурсії. Здавалося, що за п’ять попередніх років у Франції побачено все цікаве. Але, виявилося – ця країна може дивувати знову і знову. Шикарне враження справили на всіх відвідини колишньої королівської резиденції у Версалі. Палаци, масштабний парк, клумби й чудові водойми – усе разом являє собою зразок досконалого мистецтва. Людська фантазія може напрочуд гармонійно поєднуватися з природним ландшафтом і дійсно зачаровувати. А візит у музей всесвітньовідомого скульптора Огюста Родена наблизив багатьох до розуміння, яку роль у житті суспільства може відігравати навіть одна талановита особистість.
Звісна річ, для наших дітей провели колективні походи в гори і на озеро, звозили на курорт Вітель і в Париж. У французькій столиці, хто мав бажання - піднявся на дзвіницю всесвітньовідомого собору Нотр Дам де Парі, звідки відкривається гарний краєвид на місто. Також увечері українцям показали адміністрацію Президента Франсуа Олланда. Саме тоді було помічено, як надворі стюард у білих рукавичках відкрив дверцята машини й туди сів лідер Франції. Варта на вході віддала честь і він виїхав у місто. (Принагідно відповівши на вітання групи дітей)...
Ще один день українці провели в парку атракціонів. Знайшли час побувати в ботанічному саду міста Нансі. А ще – опуститися в старовинну копальню, де колись видобували залізну руду. А завдяки візиту в планетарій тепер всі знають, які сузір’я є на небі й як їх знайти.
Їжа. Море солодких вражень принесло перебування на фабриці з виробництва драже. Там, до речі, пояснили: справжні драже виготовляються саме у Франції, технологія збереглася майже незмінною за понад двісті років. Ласощі мають бути великі за розміром, з мигдальним горіхом усередині або суцільні. На підприємстві є дегустаційний зал, де на тарілках можна взяти драже безкоштовно. І уявіть: прийшло близько п’ятдесяти дітей (з колективів „Ягідки”, „Веснянка” та Фієста”), й усі почали дегустувати... Не лишилося нічого. Адже смак – пречудовий. Щоправда, потім запастися ласощами наважилися далеко не всі, бо півкілограмовий пакет коштує майже п’ятсот гривень на наші гроші...
Загалом, за спільним визнанням, українці харчувалися добре. День без сиру або морозива минав рідко. При наявності апетиту була змога скуштувати навіть равликів – великих, розміром з куряче яйце. На початку липня почався офіційний сезон „збирання” такого делікатесу. Інколи зранку, особливо – після дощу, доводилося спостерігати картину – дорога всіяна цими повільними істотами. А деякі люди їх збирають, як ми ягоди. Ескарго (равлики) вважаються у Франції популярною стравою.
Подорожі. У Парижі, біля Ейфелевої вежі, негри продають усілякі сувеніри. З ними треба торгуватися, бо спочатку вони правлять надто високі ціни. Скажімо, можуть починати з 20 євро за статуетку „Ейфель”, а потім погодитися і на 8. А один із наших хлопців продемонстрував неабияку спритність. На запитання продавця – скільки даси? – той відповів: „Двадцятку”. І коли негр заявив: „Гаразд!” – дав йому 20 гривень. Все чесно і ніякого шахрайства...
Особливості перекладу. У розмовах між собою діти часто запитувати „шо?” або „шо-шо?” І деякі французи реагували з подивом на таке. Згодом вони спитали у перекладача – чому гості кажуть „жарко, жарко”, хоча надворі нормальна погода? Виявилося, французькою „шо” – спека.
Принагідно треба додати, що вдома „Ягідки” вивчають французьку мову в рамках спеціальних курсів раз на тиждень. Вчитель спеціально приїжджає з Чернігова. Натомість діти з чернігівської „Веснянки” та менської „Фієсти” оволодівають можливістю спілкуватися по-французьки в рамках шкільної навчальної програми. Мабуть, тому вже назріло питання – організувати вивчення французької (як другої іноземної) у школі №1 міста Сновськ. Тоді у дітей може з’явитися шанс на додаткові поїздки до Франції – вже з філологічною метою.
Патріотизм. Танцюристів з України також привезли у санктуарій святої Жанни (Д’Арк). Її історія добре відома: у ХV сторіччі, коли Англія хотіла захопити Францію, через цю дівчину до французів промовляли небеса. Вона закликала народ піднятися на війну проти загарбників, надихала французів своєю вірою у Божу допомогу і переможний кінець боротьби за незалежність. Врешті-решт англійці зазнали поразки. Але до того встигли взяти в полон Жанну Д’Арк і спалити її живцем. Через п’ятсот років церква у Франції проголосила цю дівчину святою. А образ Жанни Д’Арк став символом патріотизму і любові до рідної землі.
Важливий момент: під час перебування наших дітей у Франції на півдні цієї країни стався теракт, злочинцями було вбито десятки людей.
Тому перед початком трьох концертів публіка та артисти вшановували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Українці, як ніхто інший, розуміли трагедію французів. Єдиною відмінністю подій у наших державах є те, що у Франції терористи використовують лише вибухівку, автомати і автомобілі, а в Україні вбивають за допомогою ракетних установок, гармат і танків...
Ферма. Хтось, можливо, вважатиме цю поїздку незрозумілою, проте перебування на гірській тваринницькій фермі виявилося напрочуд цікавим. Отже, у фермера є 180 гектарів землі й 65 корів. Колектив господарства – хазяїн, його дружина і найманий працівник. Худоба – німецької породи, біла з чорними плямами. Доїння – чотириразове, є сучасний доїльний зал. Надій на одну голову – від 20 до 60 літрів. Продуктивний вік – 12 років. Молоко забирає раз на два дні кооператив для виробництва сиру. Трава високогірного пасовища дозволяє виготовляти особливий сорт сиру, який користується попитом у людей. Корови багато п’ють води, тож у нагоді є гірський струмок. Ціна молока – близько 7 гривень за літр.
Наостанок. Світлана Горбатович сказала, що Франція – це країна квітів і добрих людей. У французів склалися хороші відносини з нашими дітьми. Дехто вже кілька років підтримує контакт з ними, передає при нагоді подарунки. А один пенсіонер-француз вирішив допомогти вихованці „Ягідок” в оплаті за навчання. Загалом же дружба між танцювальним колективом зі Сновська і асоціацією „Люба Лор` Україна” відкрила для підростаючого покоління нові горизонти, ніби нагадавши: світ – великий, і куди нам піти – вирішувати лише нам.
Враження від поїздки
Ігор Михальченко:
- Мене поселили в сім’ї, яка складалася з Патріка (65) і Жоель (63 роки). Хороші й ввічливі люди. Зранку першого дня покликали мене на сніданок – пити чай з булочками.
Едуард Коньок:
- Коли я зайшов до будинку, де довелося жити, господарі – Крістіан і Мішель – виділили мені окрему кімнату, причому прикрасили її прапорами України і Франції. Це подружжя запам’яталося тим, що дуже уважно ставилося одне до одного, часто трималося за руки, виявляючи ніжність і доброту. А щоранку ми разом виходили надвір і поливали квіти.
Микола Жигалов:
- Цьогорічна поїздка до Франції була вже другою для мене. Тож сім’я, в якій я жив, вже знала мої уподобання, зокрема – в питаннях кулінарії. Тому страву з равликів мені не пропонували.
Євгенія Дрозд:
- Я вперше побувала у Франції і все там здавалося цікавим. Я жила з 62-річною Патрисією. У неї є 7 братів та 2 сестри й усі вони приходили в гості, щоб познайомитися зі мною. Патрисія запропонувала мені відвідати європейський Діснейленд. І хоча до нього довелося їхати понад три години – поїздка виявилася вартою витраченого часу. Це було щось неймовірне! Катання на карколомних гірках, декорації, в яких знімали відомі кінофільми, зокрема – „Сплячу красуню”, таке викликає просто шквал емоцій.
Даша Дорошенко:
- Родині, в якій я жила, сподобалися подаровані мною ласощі – українські шоколадні цукерки і пряники. Також ми разом готували на кухні жульєн. Щоправда, рецепт цієї страви у французів трохи інший. І піцу пекли. До речі, тісто для неї треба розкатувати дуже тонко - ввжають французи.
Ліанна Арутюнян:
- У моїх господарів є 20-річна донька на ім’я Амадін й між нами склалися доволі хороші відносини. Ми обговорювали сучасну музику, кіно.
Анастасія Товкач:
- А мені дуже сподобалося в Парижі. Пригадую, як для підйому на дзвіницю собору Нотр Дам де Парі довелося подолати 400 сходинок. Але подивитися з такої висоти на французьку столицю було напрочуд цікаво. І ще – нас пустили до храму без черги.
Анастасія Сміловець:
- Спочатку не зовсім розуміла французький гумор. Інколи бувало – господарі щось кажуть, сміються, а я собі міркую: „Про що це вони?” Лише згодом усвідомила, що саме малося на увазі. Для прикладу. Якщо вони про когось кажуть – „У нього не вистачає чашечки у сервізі”, то це означає „У нього чогось не вистачає в голові”. Сім’я, де я жила, молода. Арно (власник аптеки) має 35 років, Одрі (викладає англійську мову) – 33. У них троє маленьких дітей. І казали, що мріють про п’ятьох. Арно любить футбол, ми разом дивилися матчі Чемпіонату Європи. Але тільки-но він сідав у крісло, через кілька хвилин засинав. І прокидався вже після фінального свистка. Натомість його дружина багато часу проводила за комп’ютером, заходячи на сайти з продажу одягу та парфумів.
Аня Бівалькевич:
- Для нас була організована дискотека. На вході видавали спеціальні браслети, наповнені люмінесцентною рідиною, яка гарно світилася в ніпвтемряві. У нашої групи виникла ідея – розірвати браслет і облити люмінісцентом руки. Вийшло дуже оригінально. Французи на дискотеці спочатку не зрозуміли нашого вчинку, але потім і самі вирішили наслідувати такий приклад.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Згадуючи про цьогорічну поїздку до Франції, керівник ансамблю „Ягідки” Світлана Горбатович передовсім зазначила, що з нашого району за кордон вирушили 18 дітей. Це свідчить про очевидний прогрес колективу в сфері майстерності, адже 6 років тому французька сторона запросила лише десятьох місцевих танцюристів. Поступово, але упевнено хлопці та дівчата демонстрували все вищий професійний рівень, тож і результат не забарився.
„Ягідки” взяли участь у концертах, організованих по 12 містах східної Франції. Їхні виступи відбулися з очікуваним успіхом, адже за останні роки українське танцювальне мистецтво здобуло стійке коло прихильників у регіоні Лотарингія. Навіть трапився трохи кумедний випадок. На першому концерті схотіли побувати четверо українських водіїв автобусів. Але їм на вході до зали сказали: вільних місць уже нема.
Асоціація „Люба Лор’ Україна”, як і завжди, подбала про організаційний бік справи. Принагідно треба розповісти про людей, які є душею цієї громадської ініціативи. Передовсім – про Даніеля Бедлема. Він працює у сфері екології та водних ресурсів, але знайшов справжнє покликання у роботі з українськими творчими колективами. Більшість активістів організації – пенсіонери, зокрема – і його мати на ім’я Франсін. Їй вже понад 80 років, але навіть попри такий поважний вік вона справно виконує функції координатора у питаннях пошуку сімей, в яких розселяються приїжджі діти. Загалом же слід визнати: літні французи виглядають молодше, ніж їм є насправді, а їхній енергії можна інколи навіть позаздрити.
Окремої згадки заслуговує подружжя Крістіана і Анет Луі. Їм обом – уже за 70 років, нещодавно вони відзначили 50-річчя спільного життя. Він – колишній заступник директора ліцею, вона – працівниця фабрики з виробництва кришталю. Але ці люди мали дивовижний внутрішній потяг до громадської діяльності. Супроводжували танцюристів у поїздках, виконуючи безліч інших функцій. (Крістіану під час візитів у наше місто дуже сподобалося в локомотивному депо, адже його батько за професією був залізничником. З поваги до його пам’яті Крістіан навіть зробив удома, в підвалі, маленьку залізницю...) Але головне – враження, яке вони справили на наших дітей: інтелігентність, щирість і доброта – подібні риси характеру відчуваються відразу. І ось влітку подружжя оголосило про те, що через похилий вік припиняє свою вже понад десятирічну роботу в асоціації „Люба Лор’ Україна”. Їхня промова зворушила багатьох українців до сліз. На прощання танцюристи вручили Крістіану книгу „Локомотив”, а його дружині – альбом, прикрашений у національному стилі. Але головне – що в серцях юних українців назавжди збережуться теплі спогади про людей, які своєю турботою і увагою зробили перебування у Франції просто незабутнім.
„Ягідкам”, відверто кажучи, пощастило з погодою. Доки вдома була спека, у Лотарингії температура повітря трималася в оптимальних межах. Тобто екскурсійні поїздки виявилися цілком комфортними. До речі, про екскурсії. Здавалося, що за п’ять попередніх років у Франції побачено все цікаве. Але, виявилося – ця країна може дивувати знову і знову. Шикарне враження справили на всіх відвідини колишньої королівської резиденції у Версалі. Палаци, масштабний парк, клумби й чудові водойми – усе разом являє собою зразок досконалого мистецтва. Людська фантазія може напрочуд гармонійно поєднуватися з природним ландшафтом і дійсно зачаровувати. А візит у музей всесвітньовідомого скульптора Огюста Родена наблизив багатьох до розуміння, яку роль у житті суспільства може відігравати навіть одна талановита особистість.
Звісна річ, для наших дітей провели колективні походи в гори і на озеро, звозили на курорт Вітель і в Париж. У французькій столиці, хто мав бажання - піднявся на дзвіницю всесвітньовідомого собору Нотр Дам де Парі, звідки відкривається гарний краєвид на місто. Також увечері українцям показали адміністрацію Президента Франсуа Олланда. Саме тоді було помічено, як надворі стюард у білих рукавичках відкрив дверцята машини й туди сів лідер Франції. Варта на вході віддала честь і він виїхав у місто. (Принагідно відповівши на вітання групи дітей)...
Ще один день українці провели в парку атракціонів. Знайшли час побувати в ботанічному саду міста Нансі. А ще – опуститися в старовинну копальню, де колись видобували залізну руду. А завдяки візиту в планетарій тепер всі знають, які сузір’я є на небі й як їх знайти.
Їжа. Море солодких вражень принесло перебування на фабриці з виробництва драже. Там, до речі, пояснили: справжні драже виготовляються саме у Франції, технологія збереглася майже незмінною за понад двісті років. Ласощі мають бути великі за розміром, з мигдальним горіхом усередині або суцільні. На підприємстві є дегустаційний зал, де на тарілках можна взяти драже безкоштовно. І уявіть: прийшло близько п’ятдесяти дітей (з колективів „Ягідки”, „Веснянка” та Фієста”), й усі почали дегустувати... Не лишилося нічого. Адже смак – пречудовий. Щоправда, потім запастися ласощами наважилися далеко не всі, бо півкілограмовий пакет коштує майже п’ятсот гривень на наші гроші...
Загалом, за спільним визнанням, українці харчувалися добре. День без сиру або морозива минав рідко. При наявності апетиту була змога скуштувати навіть равликів – великих, розміром з куряче яйце. На початку липня почався офіційний сезон „збирання” такого делікатесу. Інколи зранку, особливо – після дощу, доводилося спостерігати картину – дорога всіяна цими повільними істотами. А деякі люди їх збирають, як ми ягоди. Ескарго (равлики) вважаються у Франції популярною стравою.
Подорожі. У Парижі, біля Ейфелевої вежі, негри продають усілякі сувеніри. З ними треба торгуватися, бо спочатку вони правлять надто високі ціни. Скажімо, можуть починати з 20 євро за статуетку „Ейфель”, а потім погодитися і на 8. А один із наших хлопців продемонстрував неабияку спритність. На запитання продавця – скільки даси? – той відповів: „Двадцятку”. І коли негр заявив: „Гаразд!” – дав йому 20 гривень. Все чесно і ніякого шахрайства...
Особливості перекладу. У розмовах між собою діти часто запитувати „шо?” або „шо-шо?” І деякі французи реагували з подивом на таке. Згодом вони спитали у перекладача – чому гості кажуть „жарко, жарко”, хоча надворі нормальна погода? Виявилося, французькою „шо” – спека.
Принагідно треба додати, що вдома „Ягідки” вивчають французьку мову в рамках спеціальних курсів раз на тиждень. Вчитель спеціально приїжджає з Чернігова. Натомість діти з чернігівської „Веснянки” та менської „Фієсти” оволодівають можливістю спілкуватися по-французьки в рамках шкільної навчальної програми. Мабуть, тому вже назріло питання – організувати вивчення французької (як другої іноземної) у школі №1 міста Сновськ. Тоді у дітей може з’явитися шанс на додаткові поїздки до Франції – вже з філологічною метою.
Патріотизм. Танцюристів з України також привезли у санктуарій святої Жанни (Д’Арк). Її історія добре відома: у ХV сторіччі, коли Англія хотіла захопити Францію, через цю дівчину до французів промовляли небеса. Вона закликала народ піднятися на війну проти загарбників, надихала французів своєю вірою у Божу допомогу і переможний кінець боротьби за незалежність. Врешті-решт англійці зазнали поразки. Але до того встигли взяти в полон Жанну Д’Арк і спалити її живцем. Через п’ятсот років церква у Франції проголосила цю дівчину святою. А образ Жанни Д’Арк став символом патріотизму і любові до рідної землі.
Важливий момент: під час перебування наших дітей у Франції на півдні цієї країни стався теракт, злочинцями було вбито десятки людей.
Тому перед початком трьох концертів публіка та артисти вшановували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Українці, як ніхто інший, розуміли трагедію французів. Єдиною відмінністю подій у наших державах є те, що у Франції терористи використовують лише вибухівку, автомати і автомобілі, а в Україні вбивають за допомогою ракетних установок, гармат і танків...
Ферма. Хтось, можливо, вважатиме цю поїздку незрозумілою, проте перебування на гірській тваринницькій фермі виявилося напрочуд цікавим. Отже, у фермера є 180 гектарів землі й 65 корів. Колектив господарства – хазяїн, його дружина і найманий працівник. Худоба – німецької породи, біла з чорними плямами. Доїння – чотириразове, є сучасний доїльний зал. Надій на одну голову – від 20 до 60 літрів. Продуктивний вік – 12 років. Молоко забирає раз на два дні кооператив для виробництва сиру. Трава високогірного пасовища дозволяє виготовляти особливий сорт сиру, який користується попитом у людей. Корови багато п’ють води, тож у нагоді є гірський струмок. Ціна молока – близько 7 гривень за літр.
Наостанок. Світлана Горбатович сказала, що Франція – це країна квітів і добрих людей. У французів склалися хороші відносини з нашими дітьми. Дехто вже кілька років підтримує контакт з ними, передає при нагоді подарунки. А один пенсіонер-француз вирішив допомогти вихованці „Ягідок” в оплаті за навчання. Загалом же дружба між танцювальним колективом зі Сновська і асоціацією „Люба Лор` Україна” відкрила для підростаючого покоління нові горизонти, ніби нагадавши: світ – великий, і куди нам піти – вирішувати лише нам.
Враження від поїздки
Ігор Михальченко:
- Мене поселили в сім’ї, яка складалася з Патріка (65) і Жоель (63 роки). Хороші й ввічливі люди. Зранку першого дня покликали мене на сніданок – пити чай з булочками.
Едуард Коньок:
- Коли я зайшов до будинку, де довелося жити, господарі – Крістіан і Мішель – виділили мені окрему кімнату, причому прикрасили її прапорами України і Франції. Це подружжя запам’яталося тим, що дуже уважно ставилося одне до одного, часто трималося за руки, виявляючи ніжність і доброту. А щоранку ми разом виходили надвір і поливали квіти.
Микола Жигалов:
- Цьогорічна поїздка до Франції була вже другою для мене. Тож сім’я, в якій я жив, вже знала мої уподобання, зокрема – в питаннях кулінарії. Тому страву з равликів мені не пропонували.
Євгенія Дрозд:
- Я вперше побувала у Франції і все там здавалося цікавим. Я жила з 62-річною Патрисією. У неї є 7 братів та 2 сестри й усі вони приходили в гості, щоб познайомитися зі мною. Патрисія запропонувала мені відвідати європейський Діснейленд. І хоча до нього довелося їхати понад три години – поїздка виявилася вартою витраченого часу. Це було щось неймовірне! Катання на карколомних гірках, декорації, в яких знімали відомі кінофільми, зокрема – „Сплячу красуню”, таке викликає просто шквал емоцій.
Даша Дорошенко:
- Родині, в якій я жила, сподобалися подаровані мною ласощі – українські шоколадні цукерки і пряники. Також ми разом готували на кухні жульєн. Щоправда, рецепт цієї страви у французів трохи інший. І піцу пекли. До речі, тісто для неї треба розкатувати дуже тонко - ввжають французи.
Ліанна Арутюнян:
- У моїх господарів є 20-річна донька на ім’я Амадін й між нами склалися доволі хороші відносини. Ми обговорювали сучасну музику, кіно.
Анастасія Товкач:
- А мені дуже сподобалося в Парижі. Пригадую, як для підйому на дзвіницю собору Нотр Дам де Парі довелося подолати 400 сходинок. Але подивитися з такої висоти на французьку столицю було напрочуд цікаво. І ще – нас пустили до храму без черги.
Анастасія Сміловець:
- Спочатку не зовсім розуміла французький гумор. Інколи бувало – господарі щось кажуть, сміються, а я собі міркую: „Про що це вони?” Лише згодом усвідомила, що саме малося на увазі. Для прикладу. Якщо вони про когось кажуть – „У нього не вистачає чашечки у сервізі”, то це означає „У нього чогось не вистачає в голові”. Сім’я, де я жила, молода. Арно (власник аптеки) має 35 років, Одрі (викладає англійську мову) – 33. У них троє маленьких дітей. І казали, що мріють про п’ятьох. Арно любить футбол, ми разом дивилися матчі Чемпіонату Європи. Але тільки-но він сідав у крісло, через кілька хвилин засинав. І прокидався вже після фінального свистка. Натомість його дружина багато часу проводила за комп’ютером, заходячи на сайти з продажу одягу та парфумів.
Аня Бівалькевич:
- Для нас була організована дискотека. На вході видавали спеціальні браслети, наповнені люмінесцентною рідиною, яка гарно світилася в ніпвтемряві. У нашої групи виникла ідея – розірвати браслет і облити люмінісцентом руки. Вийшло дуже оригінально. Французи на дискотеці спочатку не зрозуміли нашого вчинку, але потім і самі вирішили наслідувати такий приклад.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий