Радо надаємо площу нашому постійному дописувачу із Жоведі П.П.Аліменку. Роботи Петра Павловича такі живі, у них стільки сонця, тепла і любові.
Три сонечка
Як вийти з відділення терапії на ганок, ще й не ступивши на сходинку, читаю написи на асфальті: зліва «Надія! Спасибі за сина!», виведено рівненько, як надруковано; справа – розкиданий «Спасибо за сына, Людочка!»
Не знаю, як кого, а мене бентежили ці слова щодня, дивували, чарували, кидали в спогад виру мого життя, хвилювали в щем ослаблене старістю серце, яке раділо сльозиною на очах, кликало в майбуття. Надя, Надійко – моя молодість, Надія Григорівна – старість. Зозуленько ти моя сивенька, горлиця-голубко! Вклоняюся тобі низенько до самої земельки, дякую за 56-річчя спільного подружнього (шлюбного) життя, за трьох синочків-янголів: Сергія, Володимира, Юрія, які стали окрасою нашої родини. Дякую, що сіяла і сієш зерна добра, щастя вічного не тільки в сім`ї, а й дітям у школі, своїм онукам. Людка, Людмила Миколаївно! Ми вдячні тобі за онуку Юлію, онука Максимка. Шануємо за стриманість, розсудливість. Величаємо за роботу твою, спокій у сімейному колі, порядок всюди. Пишаємося як господинею, твоєю творчістю, стійкістю. Залишайся завжди у всьому такою!
Росинка
Перебуваючи в лікарні, щось повело мене до дитячого відділення. Погляд охопив Боже диво. По стежині йшла молода матуся, несла на руках дитину так, що творила образ ікони «Достойно Есть». В неземному освітленні, ніжно-чистому, видно було тільки частину чола матері, вся дитина в повзунках. Як і в церкві, вірячи, молюся за дитину, ніби не сам питаю, а хтось за мене з душі: «Хто ти?... «Росинка!» – шепотіли вуста. Тільки друге слово лишилося в мені, стало загадковим ще й досі, а можливо – на все життя. А тоді, молячись, просив Божого благословення в сонмі Віри, Надії, Любові. Це не лише тоді, а й завжди, побачивши немовлят чи 2-3 річних дітей, саме серденько прохає допомоги у малечі.
…Видіння зійшло, а матуся простувала в спокої з поглядом люблячим, ніжним, в чистості тепла і спокою, своєї величі... Породілля… Дивосвіт з нами в часі й просторі перебуває! А слова Росинка, як і сльозинка, написи живуть в серці у залежності від стану людини, значення життєвих обставин…
Три сонечка
Як вийти з відділення терапії на ганок, ще й не ступивши на сходинку, читаю написи на асфальті: зліва «Надія! Спасибі за сина!», виведено рівненько, як надруковано; справа – розкиданий «Спасибо за сына, Людочка!»
Не знаю, як кого, а мене бентежили ці слова щодня, дивували, чарували, кидали в спогад виру мого життя, хвилювали в щем ослаблене старістю серце, яке раділо сльозиною на очах, кликало в майбуття. Надя, Надійко – моя молодість, Надія Григорівна – старість. Зозуленько ти моя сивенька, горлиця-голубко! Вклоняюся тобі низенько до самої земельки, дякую за 56-річчя спільного подружнього (шлюбного) життя, за трьох синочків-янголів: Сергія, Володимира, Юрія, які стали окрасою нашої родини. Дякую, що сіяла і сієш зерна добра, щастя вічного не тільки в сім`ї, а й дітям у школі, своїм онукам. Людка, Людмила Миколаївно! Ми вдячні тобі за онуку Юлію, онука Максимка. Шануємо за стриманість, розсудливість. Величаємо за роботу твою, спокій у сімейному колі, порядок всюди. Пишаємося як господинею, твоєю творчістю, стійкістю. Залишайся завжди у всьому такою!
Росинка
Перебуваючи в лікарні, щось повело мене до дитячого відділення. Погляд охопив Боже диво. По стежині йшла молода матуся, несла на руках дитину так, що творила образ ікони «Достойно Есть». В неземному освітленні, ніжно-чистому, видно було тільки частину чола матері, вся дитина в повзунках. Як і в церкві, вірячи, молюся за дитину, ніби не сам питаю, а хтось за мене з душі: «Хто ти?... «Росинка!» – шепотіли вуста. Тільки друге слово лишилося в мені, стало загадковим ще й досі, а можливо – на все життя. А тоді, молячись, просив Божого благословення в сонмі Віри, Надії, Любові. Це не лише тоді, а й завжди, побачивши немовлят чи 2-3 річних дітей, саме серденько прохає допомоги у малечі.
…Видіння зійшло, а матуся простувала в спокої з поглядом люблячим, ніжним, в чистості тепла і спокою, своєї величі... Породілля… Дивосвіт з нами в часі й просторі перебуває! А слова Росинка, як і сльозинка, написи живуть в серці у залежності від стану людини, значення життєвих обставин…
Комментариев нет:
Отправить комментарий