„Дбати про здоров’я земляків – це велика відповідальність”, - вважає фельдшер Новоборовицької амбулаторії первинної медико-санітарної допомоги Алла Породько.

Вже 23 роки минуло, відколи вона працює в медичній галузі. Закінчивши Новгород-Сіверське медичне училище, повернулася до рідного села заради того, щоб дбати про здоров’я мешканців нашого краю. За час роботи набула чималого професійного і життєвого досвіду. Тож і не
дивно, що протягом останніх кількох років їй фактично довірили очолювати місцеву медустанову. Річ у тім, що у Нових Боровичах з 2012 року немає свого лікаря. Ото як виїхав з села чернігівський спеціаліст, пропрацювавши тут короткий термін, відтоді кадрова проблема набрала особливої гостроти. Нині кілька разів на місяць сюди приїжджає фахівець загальної практики сімейної медицини Володимир Цуприк. А в решті випадків хворі мають покладатися на увагу і робочі якості медпрацівників середньої ланки.
За словами Алли Породько, дільниця з центром у Нових Боровичах обслуговує, окрім мешканців  цього села, ще й населення Жовідської, Гірської та Клюсівської громад. (Загалом більше двох  тисяч осіб, з яких  майже три соті – діти). Мережа складається з чотирьох ФАпів (де усі фельдшери мають ім’я Наталка – з гумором коментує Алла Породько), і, власне, амбулаторії, персонал якої – це шестеро працівників. Окрім фельдшера, ще є медсестра – досвідчена Валентина Лобур, яка працює на ниві охорони здоров’я з 1974 року. А ось днями до колективу  приєднався молодий спеціаліст – медсестра Олена  Хицька.
Зазвичай робочий день персоналу амбулаторії ПМСД починається з прийому хворих. Люди приходять зі скаргами на гіпертонію, алергії (когось, буває, вжалить оса), проблеми, що виникають через діабет. І як у холодну, так і в теплу пору року турбує підвищена температура у дітей – ніби якийсь вірус носиться в повітрі й шкодить здоров’ю. Після опівдня надходить час виїзду за викликами. Здійснюється патронаж над дітьми, робляться ін’єкції, призначені лікарем, міряється артеріальний тиск тощо. В амбулаторії є денний стаціонар на 10 ліжок. Також функціонує фізкабінет. Зрозуміло, що апарати в ньому переважно старенькі, але використовуються вони доволі часто. З нових зразків обладнання в селі є сучасний електрокардіограф, отриманий торік, і глюкометр.
На показники стану здоров’я населення значний вплив має демографічна ситуація. Старші люди, як відомо, частіше хворіють. Особлива увага приділяється пацієнтам, які належать до диспансерної групи (в ній налічується 970 дорослих і 53 дитини). Протягом 7 місяців на території дільниці померли 29 осіб, а народилося лише двоє дітей. Якщо вести мову про  статистичні показники роботи медустанови, то до неї за 6 місяців по допомогу зверталися 2740 разів, причому викликів додому було більше 500. Ситуацію в цьому питанні поліпшило те, що у березні амбулаторії виділили машину. (До того  тривалий час транспорту не було, бо його  мобілізували до зони АТО).
Позитивним є такий момент: у Нових Боровичах не набула значного поширення проблема туберкульозу. Навіть робота виїзних флюорографів не фіксувала протягом останніх двох десятиліть хворих на цю недугу.
Говорячи про лікування пацієнтів, Алла Породько об’єктивно констатує, що хотілося б, аби люди більш серйозно ставилися до свого здоров’я. Особливо – у питаннях профілактики. Бо в народі звикли не перейматися  самопочуттям, доки „не припече”. А по медичну допомогу звертаються хіба після того, як вже ходити стає не сила. Хоча відомою є істина, що успішно протистояти хворобі карще на початковій стадії розвитку. Тож профогляд – справа важлива, нехтувати ним – це все одно, що нехтувати своїм майбутнім. (Особливо подібний фактор стосується жінок). Також деяким людям не зайвим було б більш серйозно взяти до уваги вимоги з боку лікаря. Бо, скажімо, є приклад, коли пацієнт хворіє на бронхіт, йому призначать ін’єкції антибіотиків, а він з’являється на процедуру добряче напідпитку. Хіба це нормально?
Разом з цим не можна не згадати ще про одну проблему. Через бідність більшість населення не може купити дорогі й ефективні ліки, обмежуючись простенькими медикаментами.  І це має  свої наслідки...
Згадуючи про різні ситуації в своїй роботі, Алла Породько чесно визнає: окрім фізичного навантаження, дуже часто гнітить ще й моральний фактор. Трапляються „тяжкі” пацієнти, яким доводиться рятувати  не лише здоров’я, а й життя. І все воно проходить через душу, змушує нервувати і переживати. Зрештою, це ж обов’язок кожного медпрацівника – виявляти увагу і турботу до хворих. Особливої актуальності така професійна норма набуває в умовах села.
„Ми всі тут один одного знаємо, живемо поруч з тими, кого лікуємо. А це додає відповідальності,  -  каже наша співрозмовниця. – Часто доводиться сприймати біду пацієнта ніби щось особисте, серцем відчувати його біль. І все це так чи інакше впливає на життя кожного медпрацівника”.
Поміж дітей Алли Породько лише середня донька – Аня – вирішила наслідувати вибір матері й закінчила Чернігівський медичний коледж. А потім – взялася за здобуття вищої освіти на факультеті здоров’я. Натомість старший син Тарас обрав фах електронщика, планує у перспективі отримати ступінь магістра в Чернігівському Національному технологічному університеті. Наймолодша ж – Марія – ще далека  від складнощів дорослого життя. Їй лише 5 років й наразі головний її пріоритет – танці. „Ми з кумою вирішили віддати наших дітей до хореографічного колективу „Ягідки”, - каже Алла Анатоліївна. – І двічі на тиждень возимо їх на заняття до райцентру. Хочеться, щоб у доньки все було гаразд, щоб росла вона в атмосфері добра та цікавих захоплень. І, звісно ж, здоровою. Бо що ще може побажати медичний працівник своїй сім’ї”?
Олег МІРОШНИЧЕНКО,
фото автора