Спливають дні, а ми й досі не знімаємо таблички на дверях твого кабінету. А в коридорі обладнали стенд з твоїм фото. Там ти – усміхнена й щаслива на церемонії вручення Почесної відзнаки з нагоди Дня журналіста. І жива, така жива...
Дорога Валентино Василівно, знай: нам тебе не вистачає, нам хочеться чути, бачити тебе! Ми взяли і відкрили свіжі підшивки районки і перечитали останні твої матеріали. А в них - стільки прописних істин, стільки позитиву! Навіть між рядків, навіть у підтексті...
...Їх спільна доля лише починає писатися. Але разом їм довелося пройти немало. Та Настя з Назаром уже довели – якщо кохаєш – під силу здолати все!
(„Промінь”, 11 червня, „Волошки, мов у полі”).
... Світ прекрасний і дивовижний! І не треба його псувати дурманом. Краще поспішаймо творити добро!”
(„Промінь”, 25 червня,
„Хто кому більше до вподоби” ).
...З роками все більше переконуюся, як людина непосвячена, що рибалки – то особлива каста. Вони одразу пізнають одне одного, а коли пізнають, то розмови точаться невпинно. Й у сім’ї нічого не залишається, як прийняти захоплення.
(„Промінь”, 2 липня,
„Якщо віриш у рибацьку удачу”).
...Давайте не будемо поспішати засуджувати. Зрозуміти й співчувати – це завжди благородніше. Тож будемо добріші одне до одного – стане добрішим світ.
(„Промінь”, 9 липня,
„Життя, що складається із втрат”).
...Нам, українцям, слід змінити ставлення до світу, змінити свою психологію. Потрібно прикрашати світ, спрямовувати свої зусилля на те, щоб і ми, і все навколо ставало добрішим. Стріляти не злом, а яскравими фарбами...
(„Промінь”, 2 січня,
„Щоб будні стали яскравішими”).
...Тепер ми живемо в новій країні, за яку щиро вболіваємо, як уболіваємо й за долі своїх дітей та онуків.
(„Промінь”, 9 січня,
„Щастя – це коли в хаті
багато дітей”).
...Люди часом і не здогадуються, що неподалік від них живуть земляки з непростою долею, яка легковажно кидала їх з одного куточка світу в інший, випробовуючи на міць і вірність рідній стороні...
(23 січня, „Мандрували світом, але переконані – краще Кучинівки нема”).
...Любов – вона буває різна. Когось люблять чоловік, діти, онуки. І це змушує боротися за життя, вірити в свою щасливу зірку. А комусь досить кота, який вірно чекає й дуже журиться за доброю хазяйкою. Головне – відчувати себе потрібною.
(„Промінь”, 13 лютого,
„Головне – бути потрібною”).
...А весна підкреслила, які господарі на птахопідприємстві. Попри численні проблеми й труднощі, скрізь ідеальний порядок: де потрібно, скопано, де слід – побілено. Ще й ранні яскраві квіти радують око. Очевидно, що тут руки не опускають, бо виживає сильніший...
(„Промінь” , 23 квітня ,
„Виживають сильніші”).
...Часом нічим непримітна випадкова зустріч із незнайомою людиною залишає незабутній слід у душі.
(„Промінь”, 30 квітня,
„Завидний характер”).
...У ці великодні дні природа особливо радіє. Вранці за народним повір’ям так сонце красується лише на Пасху, такий гомінкий і різноголосий пташиний хор можна почути лише у це свято. Це підтвердять і хлібороби, для яких нині кожен день – золотий.
(„Промінь”, 7 травня,
„Пісня жайворонка високо над полем”).
...Виявляється, можна не скаржитися на обставини, а, засукавши рукава, самотужки творити „свій власний добробут і достаток країни”.
(„Промінь”, 31 травня,
„Ферма майбутнього”).
Комментариев нет:
Отправить комментарий