Нам, українцям, є чим пишатися. Ми сильна і нескорена нація, традиції нашого народу започатковані ще в сиву давнину і зберігаються та шануються в наші дні.
Українці працьовиті, хазяйновиті, наші жінки найгарніші, а мова в нас мелодійна і співуча. І саме про нашу рідну мову буде ця розповідь. Мало хто знає, що українська мова виникла набагато раніше, ніж вважає офіційна наука. Істориками були зафіксовані українські слова ще у 448 році н.е. Згідно з висновками багатьох мовознавців, українська мова є найдавнішою з живих слов’янських мов, а от російська мова новіша і походить від української церковної мови (церковнослов’янської). У далекому 448 році н.е. візантійський історик Прііск Паннійський, перебуваючи у таборі гунського володаря Атілли (на території сучасної України) записав слова «мед» і «страва». Наша рідна мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної родини. Є дві гіпотези щодо виникнення української мови. Одна з них полягає в тому, що вона виникла з праслов’янської мови – це концепція російського мовознавця О.Шахматова. Однак ця версія, на думку багатьох лінгвістів, є недовершеною, оскільки українська суттєво відрізняється від мови наших північних сусідів різними фонетичними явищами та лексикою. Наша мова була тісно пов’язана із старослов’янською – спільною мовою предків сучасних слов’ян. Так само як санскрит є мовою, найближчою до спільної мови перших індоєвропейців. До речі, в українській мові є багато слів, ідентичним словам у санскриті. На думку вчених, наша мова сформувалася в Х-ІV тисячоліттях до нашої ери, і що українська мова поширилася по різних регіонах Євразії. Отож, нам, беззаперечно, є чим пишатися. Кожен поважаючий себе українець знає, що наша рідна мова - одна з найгарніших у світі. До речі, на мовному конкурсі в Італії її було визнано другою за мелодійністю в світі. Хотілося б додати, що мова – не просто засіб спілкування, а й культурне обличчя нації. Тож цілком логічним є той факт, що народ, який недбало ставиться до рідної мови і культури, не має своєї розвиненої та стабільної держави. Згадайте рядки Т.Шевченка «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…» Тож пишаймося рідною мовою, яка бере своє походження із сивої давнини, удосконалюймо її знання. Давайте використовувати її в спілкуванні не тільки на діловому рівні, але й з друзями, з родиною, Адже народ, який поважає свою мову і свої традиції, завойовує повагу і в очах мешканців інших країн. Отож, поважаймо самих себе!
А.ПОЛЮШКО
Українці працьовиті, хазяйновиті, наші жінки найгарніші, а мова в нас мелодійна і співуча. І саме про нашу рідну мову буде ця розповідь. Мало хто знає, що українська мова виникла набагато раніше, ніж вважає офіційна наука. Істориками були зафіксовані українські слова ще у 448 році н.е. Згідно з висновками багатьох мовознавців, українська мова є найдавнішою з живих слов’янських мов, а от російська мова новіша і походить від української церковної мови (церковнослов’янської). У далекому 448 році н.е. візантійський історик Прііск Паннійський, перебуваючи у таборі гунського володаря Атілли (на території сучасної України) записав слова «мед» і «страва». Наша рідна мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної родини. Є дві гіпотези щодо виникнення української мови. Одна з них полягає в тому, що вона виникла з праслов’янської мови – це концепція російського мовознавця О.Шахматова. Однак ця версія, на думку багатьох лінгвістів, є недовершеною, оскільки українська суттєво відрізняється від мови наших північних сусідів різними фонетичними явищами та лексикою. Наша мова була тісно пов’язана із старослов’янською – спільною мовою предків сучасних слов’ян. Так само як санскрит є мовою, найближчою до спільної мови перших індоєвропейців. До речі, в українській мові є багато слів, ідентичним словам у санскриті. На думку вчених, наша мова сформувалася в Х-ІV тисячоліттях до нашої ери, і що українська мова поширилася по різних регіонах Євразії. Отож, нам, беззаперечно, є чим пишатися. Кожен поважаючий себе українець знає, що наша рідна мова - одна з найгарніших у світі. До речі, на мовному конкурсі в Італії її було визнано другою за мелодійністю в світі. Хотілося б додати, що мова – не просто засіб спілкування, а й культурне обличчя нації. Тож цілком логічним є той факт, що народ, який недбало ставиться до рідної мови і культури, не має своєї розвиненої та стабільної держави. Згадайте рядки Т.Шевченка «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…» Тож пишаймося рідною мовою, яка бере своє походження із сивої давнини, удосконалюймо її знання. Давайте використовувати її в спілкуванні не тільки на діловому рівні, але й з друзями, з родиною, Адже народ, який поважає свою мову і свої традиції, завойовує повагу і в очах мешканців інших країн. Отож, поважаймо самих себе!
А.ПОЛЮШКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий