Бути автомобілістом –означає рухатися вперед

Віктору Вірику нещодавно виповнилося шістдесят років. І більша частина його трудової біографії пов’язана з автомобільним транспортом. Дуже довго працював на заводі продтоварів водієм – починав на вантажівці ГАЗ-53, а в новітні часи пересів за кермо МАЗа. І ось уже майже шість років він водить шкільний автобус. За власним визнанням, робота йому подобається. Напевно, це для людини робітничої професії і є головним.


Віктор Вірик згадує, як після працевлаштування до міжшкільного навчально-виробничого комбінату йому дістався старенький „ЧАЗик”. Це автобус, зроблений на базі добре всім відомого „ГАЗона”. Такий транспортний засіб доволі простий в управлінні та ремонті, але все ж так вважається „учорашнім днем” з точки зору технічної досконалості. Хоча... Головне, щоб справним був, решта вже – дрібниці.
Наприкінці травня нинішнього року освітяни Сновщини отримали новий автобус марки „Еталон”. Жовтий. Його вирішили закріпити за міською школою №1. А водити довірили Віктору Вірику. Розповідаючи про такий подарунок, наш співрозмовник зазначає: за документами, двигун там – імпортний, ходова частина – з Індії, салон – вітчизняного виробництва. Збирання проведене у Чернігові. Правду кажучи, „Еталон” складніший в обслуговуванні, там чимало електроніки. Однак це додає зручності й комфорту в користуванні: фари можна підрегулювати, сидячи в кабіні, рух „двірників”, які чистять лобове скло, за допомогою реле встановлюється на різний режим. І взагалі, – новий автобус – це новий автобус. Приємно ним керувати, легко. Разом з цим він потребує спеціального сервісу. Після пробігу понад 3000 кілометрів треба перегнати до обласного центру – на гарантійний огляд. Там при необхідності щось ладнають. Але це стосується чогось серйозного. А дрібний поточний ремонт спроможний провести і сам водій. „Еталон” споживає близько 18 літрів дизельного пального на 100 кілометрів. Для такого транспорту це нормально. Одне лише – двигун потребує якісної солярки, особливо – взимку.
Зазвичай робочий день водія шкільного автобуса починається рано-вранці. Підйом – десь о 5-15 чи 5-20. Сніданок, а потім – на базу в Гвоздиківці. Прогрів мотор – і в дорогу. Спочатку Віктор Вірик їде до Михайлівки, звідти забирає дітей і везе до міської школи №1. Надалі вирушає до Чепельова і Сновського, підвозить школярів звідти до місця навчання. Післяобід маршрут пролягає у зворотному напрямку.
Звісна річ, не може не турбувати водія шкільного автобуса така тема, як стан доріг. Проблема ця давня. І тому будь-який ремонт автошляхів, навіть невеличкий, стає приводом хоч трохи порадіти. „Оце не так давно хтось „залатав” ямки на михайлівському напрямку, - каже Віктор Вірик. - Добре, що хоч там зроблено. Бо коли колеги розповідають про дороги на Тихоновичі та Гуту Студенецьку – це взагалі... В їхньому транспорті найбільше потерпають ресори. Ось такі реалії”.
Однак, попри все, день за днем чимало наших земляків сідають за кермо і вирушають у дорогу. Бо це – їхня робота. І їхня професія, яка їм дуже подобається. Адже бути автомобілістом - означає завжди рухатися вперед, до обрію...
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора