Гріх

Федір приїхав із Дніпропетровська до своїх батьків у Займище – племінниця заміж йшла. Пив-гуляв, як хотів, тому що приїхав сам, без дружини. Не любила вона Федорову рідню.
Коли добре захмелів, скинув свій піджак і раптом відчув, що чиясь маленька, гаряча рука нацапала під скатертиною його ногу. Озирнувся – на нього з докором дивилися великі сірі очі.
– Не впізнав?
– Галю!
І попливло все над весільними столами за вікна, у теплий осінній вечір, за двадцятирічними роками.
То були останні канікули, останнє літо його студентського життя. Дозрівали над серпневими садами літні ночі, не пускали спати, бадьорили, змушували калатати серце. І завела його одного разу така ніч на сусідню лавочку до Галі (вона якраз закінчувала десятий клас і, здається, збиралася вступати кудись навчатися).
Тієї ночі (розповідав мій співрозмовник) ми довго сиділи під широким небом, під яскравими зорями і продовжували ту безпредметну, смішну розмову, коли один погано чує іншого і в той же час між ними відбувається щось таке, що стає зрозумілим без слів, без будь-яких висловлювань.
І якось так вийшло, що несподівано притис до себе струнку фігуру, поцілував вологе волосся, гарячу і ніжну щічку, потім перелякані вуста…
Так ходив цілуватися щовечора. Батьки Галі, дивлячись на нас, почали часто запрошувати повечеряти разом. А одного разу батьки Галі кудись поділися. Ми залишилися удвох.
Час підказав, що треба йти, а я не поспішав, і Галя мені про це не нагадувала.
У нас з нею все відбулося. Відбулося вперше і стало чудом. Ми з нею відразу зрозуміли, що це серйозно, що це прекрасно, що це назавжди.
… Місяць світив на хату, висвічуючи білі фіранки, а Галя крадькома поглядувала на них із лавочки. А за лавочкою дурманом пашіли чорнобривці, і солодкі Галині вуста також нагадували запах чорнобривців. Маленька напружена рука стисла його теплу руку, знайомий голос прошепотів:
- Ти знаєш, Федю, що маєш гріх?
- Хіба? Наче б ні...
- Аякже. Навчив мене цілуватися, любити, кинув, а тепер я страждаю цілий вік…

Георгій ЛЕПНЮК