Це символічне співпадіння – 14 жовтня, на свято Покрову Богородиці, у День українського козацтва і День захисника України відзначив свій 90-річний ювілей мешканець Старих Борович Микола Васильович Моцар.
Родина М.В. Моцара (на фото 1) належить до числа тих, у кого ніби на генетичному рівні закладена любов до рідної землі і готовність захищати Батьківщину. Його двоє братів під час війни з Німеччиною потрапили на фронт.
Іван опинився під Калініном, брав участь у кривавих боях. В останньому листі, відправленому додому, писав, що під ним убито вже третього коня. А згодом надійшла звістка – він загинув... Василь же пройшов усю війну, залишився живий і після перемоги продовжив службу в якості офіцера (обидва на фото 2).
...Миколу Васильовича мобілізували до армії у жовтні 1943 року. Попри такий юний вік (заледве 17 років) і відсутність військової підготовки, його разом з іншими нашими земляками майже відразу відправили на передову. І там велися не звичайні позиційні бої. Саме на той час припав початок масштабної наступальної операції – радянські війська форсували Дніпро в Білорусії. Ото де було пролито крові новобранців! Ціною успіху стала смерть багатьох солдатів. Але М.В. Моцару пощастило вижити – як у першому бою під Рогачовим, так і в подальших бойових діях.
Потім він брав участь у розгромі ворожих військ під Мінськом, зі своїм підрозділом дійшов і до першої німецької області – Східної Прусії, згодом до Польщі. Завершилася ж війна для нього у 1945-му, під Берліном. Повернувся додому. Почалося складне, але мирне життя. Одружився. В його сім’ї народилися двоє синів і донька. Сам герой цієї оповіді визнає, що зміг прожити так довго і зустріти 90-річний ювілей завдяки любові й турботі дружини – Марії Семенівни. Зараз же за ним доглядає донька.
У Миколи Васильовича – чимало онуків і правнуків. Усі вони відчувають гордість за найстаршого представника своєї родини. Один із них – Ігор Моцар – у час російської військової агресії проти України служить за контрактом в нашій армії, а правнук Святослав – перебуває в лавах морської піхоти. Вони своїм прикладом наче підтверджують, що дух свободи і готовність взяти до рук зброю у тяжу для країни хвилину належать до споконвічних традицій їхньої сім’ї. Таким чином нагадуючи просту істину: народ, який щиро любить Україну і шанує єдність поколінь, є дійсно нездоланним. І колись таки обов’язково здобуде перемогу.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото з архіву родини Моцар.
Родина М.В. Моцара (на фото 1) належить до числа тих, у кого ніби на генетичному рівні закладена любов до рідної землі і готовність захищати Батьківщину. Його двоє братів під час війни з Німеччиною потрапили на фронт.
Іван опинився під Калініном, брав участь у кривавих боях. В останньому листі, відправленому додому, писав, що під ним убито вже третього коня. А згодом надійшла звістка – він загинув... Василь же пройшов усю війну, залишився живий і після перемоги продовжив службу в якості офіцера (обидва на фото 2).
...Миколу Васильовича мобілізували до армії у жовтні 1943 року. Попри такий юний вік (заледве 17 років) і відсутність військової підготовки, його разом з іншими нашими земляками майже відразу відправили на передову. І там велися не звичайні позиційні бої. Саме на той час припав початок масштабної наступальної операції – радянські війська форсували Дніпро в Білорусії. Ото де було пролито крові новобранців! Ціною успіху стала смерть багатьох солдатів. Але М.В. Моцару пощастило вижити – як у першому бою під Рогачовим, так і в подальших бойових діях.
Потім він брав участь у розгромі ворожих військ під Мінськом, зі своїм підрозділом дійшов і до першої німецької області – Східної Прусії, згодом до Польщі. Завершилася ж війна для нього у 1945-му, під Берліном. Повернувся додому. Почалося складне, але мирне життя. Одружився. В його сім’ї народилися двоє синів і донька. Сам герой цієї оповіді визнає, що зміг прожити так довго і зустріти 90-річний ювілей завдяки любові й турботі дружини – Марії Семенівни. Зараз же за ним доглядає донька.
У Миколи Васильовича – чимало онуків і правнуків. Усі вони відчувають гордість за найстаршого представника своєї родини. Один із них – Ігор Моцар – у час російської військової агресії проти України служить за контрактом в нашій армії, а правнук Святослав – перебуває в лавах морської піхоти. Вони своїм прикладом наче підтверджують, що дух свободи і готовність взяти до рук зброю у тяжу для країни хвилину належать до споконвічних традицій їхньої сім’ї. Таким чином нагадуючи просту істину: народ, який щиро любить Україну і шанує єдність поколінь, є дійсно нездоланним. І колись таки обов’язково здобуде перемогу.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото з архіву родини Моцар.
Комментариев нет:
Отправить комментарий