Коли є про що сказати

Цього тижня О.Є. Крумкач приніс сумну звістку: 16 жовтня помер наш земляк, уродженець Займища О.О. Смоляк. Він є одним із тих займищан, які своєю творчістю і талантом прославили рідний край.
О.О. Смоляк народився у 1938 році. Історія його родини доволі цікава й заслуговує на окрему публікацію в одному з наступних номерів „Променя”. Наразі ж треба навести основні віхи персональної біографії цієї людини. На роки дитинства припав період ІІ-ої світової війни й відбудови рідного краю. Батько повернувся з фронту в 1945-му – на милицях. До школи малий Сашко пішов лише у 8 років, бо не було що взути на навчання узимку. Закінчивши семирічку, продовжив здобувати освіту в райцентрі. Вже тоді вчителька А.Г. Соколенко помітила у хлопця дивовижну здатність під час написання творів будувати правильні фрази, причому в більшості випадків – на інтуїтивному рівні. Можливо, саме це й стало першим визнанням задатків його літературного таланту. Свій шлях до творчості О.О. Смоляк розпочав ще в юності. Оповідання, новелки, перші визнання від людей і перша критика. Всяке було. І якось у відповідь на твір, надісланий до журналу „Дніпро”, прийшла відповідь від редактора Юрія Мушкетика: „Здається, ви будете писати...” Це і стало ніби першою оцінкою літературних спроб О.О. Смоляка.
Разом з тим О.О. Смоляк йшов своєю життєвою дорогою. Оселився на Вінниччині, де влаштувався до міліції, потім – у Прилуках, працював будівельником. Згодом була надстрокова служба в армії. Врешті-решт доля завела його до Івано-Франківська, в якому він і провів решту життя. У 1975-1981 роках О.О. Смоляк заочно навчався літературі (творчий семінар О.Ренемчука). У 1983 наш земляк став членом Спілки письменників. Тоді ж, у 80-ті, вийшла друком його перша книга – „Ноша”. У 1984-му журнал „Дніпро” опублікував його повість „Брат з братом”, яка стала переможцем конкурсу на кращий твір про молодого сучасника. Його перу також належать твори „У часи небатиєві” і „Річка снів і яви”. Займався перекладами літературного доробку інших письменників на українську мову. Публікувався протягом своєї творчої біографії в журналах „Вітчизна” та деяких інших виданнях. Товаришував із земляком-письменником І.Євсієнком, головою обласної організації Спілки письменників України С.Реп’яхом. Цікавився історією рідного села. Ніколи не забував про Займище, про його мешканців. І дійсно любив свою малу батьківщину. Тепер О.О. Смоляка вже немає. Вічна йому пам’ять. А найкращим пам’ятником для нього є повага від людей.