Коли душа болить

Поміж нас є люди, яким дуже легко завдати болю – словом або вчинком. Передовсім це пенсіонери, часто самотні чи напівсамотні. На схилі віку вони стають дуже чутливими до таких явищ, як підлість та жорстокість. Саме тому їхні серця так сильно реагують на будь-яку несправедливість.


Минулого тижня до редакції „Променя” прийшла мешканка Сновська Ніна Ковальська. Вона не могла стримати сліз, розповідаючи про своє горе. Напевно, більшості читачів нашої газети її проблема здасться дрібницею, проте... Ніна Миколаївна – вдова, минуло ще не так вже й багато часу, як поховала чоловіка. Живе тепер сама, одна, як-то кажуть, у порожній хаті. Чи не єдиною відрадою для неї лишався песик, якого кликали Джим. „Він був такий розумний, - згадує співрозмовниця, - слухняний, вірний. Як я овдовіла – то й говорила з ним, ніби з близькою людиною. Аж раптом він зник і довгенько не з’являвся додому. І ось днями хтось підкинув його у мій двір. Мертвого. Я вважаю, що його отруїли. Скільки сліз довелося мені пролити, коли його закопувала! Звідки в деяких людей стільки недоброзичливості й злості? У мене є підозра на одну сусідку, але як довести її причетність до цієї події? Питається – навіщо ? І як мені бути далі? Болить зранена душа. В оселі – самотньо. Чому в світі така несправедливість? Де знайти відповіді на такі запитання?”