„Просто доля випала така...”

Минулого тижня в Кучинівці сталася  небуденна подія: перед мешканцями села було презентовано документально-публіцистичний фільм, присвячений пам’яті Леоніда Тереховича.

 Кучинівці, які прийшли до сільського клубу, отримали можливість пересвідчитися, як їхня мала батьківщина інколи потрапляє до контексту набагато масштабніших духовних процесів всеукраїнського рівня. А заслуга в цьому – лише однієї людини, що мала особисту гідність і  майстерно володіла поетичним словом.

Присутні на презентації були розділені приблизно на дві частини: на учнів місцевої школи і людей більш похилого віку. Але і ті, й інші однаково уважно сприйняли виступи авторського колективу фільму і зацікавлено переглянули телевізійний твір, в якому неначе ожили картини минулого і переплелися з нашою сучасністю. Спогади земляків, архівні документи, сентенції дослідників – все це разом створило перед ними твердий образ чоловіка вільного  та категоричного, але водночас – з тонкою ліричною душею, здатною співпереживати і мріяти про щось хороше та прекрасне. 

У вступному слові  кандидат історичних наук з Чернігова Володимир Бойко (до речі, його рідні свого часу мешкали у Щорсі) зазначив: Леонід Терехович є особистістю, цікавою не лише для Кучинівки, а й для цілої області. Походив він з родини, відомої виразною українською свідомістю. (Саме за це його дід і був репресований у сталінський період). А ще – мав вроджене відчуття  справедливості та неабиякий літературний талант. Його вірші отримали високі оцінки  не лише поміж шанувальників, а й серед визнаних майстрів пера.  Шкода, що життєві обставини не сприяли вдосконаленню його хисту як самобутнього поета.

Йому випала складна доля. Він ніколи не мирився  з недоліками радянського ладу, був гострим  на слово. Хоч і виростав з дитинства тихим, охайним і ввічливим, але у моменти захисту власних принципів – ставав буйним. Такі люди дійсно належать до  числа некерованих, тож система намагається  їх ламати. Однак він цього не боявся і завжди  лишався сам собою. Жив у селі, жив звичайно, по-селянськи. Але поезія була його єством. Інколи за день  міг написати два, три чи навіть чотири вірші. Романтичні рядки і лірика сусідствували з різкими і реалістичними визначенями оточуючого світу. Підстав для цього було вдосталь, особливо якщо зважити на напрочуд гостру реакцію на зло, притаманну Леоніду Тереховичу.  Найголовніше ж те, що Україна була часточкою його серця, а краща  доля рідного народу  вважалася найзаповітнішою мрією поета з Кучинівки. 

Фільм про нашого земляка є прикладом успішної колективної праці різних людей. Зйомки стали можливими завдяки злагодженій праці нашої землячки Ірини Воробей з обласного телебачення, заслуженого артиста України (з Чернігівського молодіжного театру) Олексія Биша, оператора Євгена Довбні, журналіста Інтернет-порталу Ч-line, уродженця Кучинівки Павла Солодовника та інших творчих працівників. Результат вийшов доволі солідним, справивши належне враження  на глядачів. Підсумком перегляду стали запитання, озвучені деякими присутніми. Яким би був Леонід Терехович зараз? Як вшанувати його пам’ять належним чином? Відповіді на них може дати хіба що вдумлива громадська дискусія. Також актуальною є думка-заклик: кожній свідомій людині не треба боятися, адже саме хоробрість Леоніда Тереховича вважалася однією з головних рис його характеру. 

Фільм про Леоніда Тереховича можна переглянути на U-Tube, слова пошуку „поет Леонід Терехович”.

НОВОРІЧНА ФАНТАСМОГОРІЯ

Червоний півень ще не проспівав,

Ще вітер не приніс криваву зливу,

В душі-калині мають доспівать     

Скривавлено-червоні грона гніву.

Але видіння грізне із пітьми

Встає над світом з небесами врівень:

Червоний півень рвучко б’є крильми, –

Розбурханий, страшний червоний пвень. 

                                                                        1.01.92

Здається, ніби Леонід Терехович ще чверть столітття тому передбачив криваві часи, в які порине Україна. Ці поетичні рядки – немов про сьогоднішній день. 

* * *

Я зацікавивсь словниками:

Як треба – завжди чи завжди?

Бо пам’ять, мов коса на камінь,

Наткнулась на старі сліди.

Можливо, й не сліди, а послід,

Зоставшийся від тих часів,

Коли і діти, і дорослі

Шарахалися рідних слів,

І звично всі привчались “штокать”,

Та мовний “суржик” берегли,

І мову нищили жорстоко,

Хоч погубити й не змогли...

На царині живої мови

Нехай росте старе й нове;

Скалічене, та рідне слово 

Усі часи переживе!

Оптимістично так сказавши,

Від безсловесної нужди

Йдемо до мови завжди й завше,

І повсякчасно, і завжди.

                                                          21.05.91

Батьківщина чи Батьківщина?

Від Чукотки та аж до Прибалтики –

Батьківщиною все це було...

А тепер починаю балакати

Й на кордони нарвусь, як назло.

Тільки ненька одна – Україна –

Ще по-рідному з’єднує нас,

Та, до речі, й вона ж не єдина:

Тут і Захід, і Крим, і Донбас...

Як послухаю заклики дужі,

То гадаю і сам: а чому ж?..

Якби море розлить на калюжі,

От би вийшло багато калюж!

Проживаю в постійній кручині 

І нікого не слухаю я,

По народженню – щирий кучинівець...

Батьківщина ж – то хата моя!

                                                                     12.11.91

Олег МІРОШНИЧЕНКО

Фото автора