Більшість людей, почувши слово „премія”, зазвичай уявляє певну суму грошей. Але у випадку, про який сьогодні розповість „Промінь”, мова йтиме про дещо інше. Зокрема – про мистецьке визнання і стимул для нових досягнень.
Цієї зими художній керівник дитячого вокального ансамблю „Світлячок” районного Будинку культури Ольга Сенченко отримала вельми приємну звістку – про те, що вона стала володаркою обласної мистецької премії імені Василя Полевика. При зустрічі з нею першим стало просте запитання: чи довгим був шлях до отримання цієї відзнаки?
„Дуже важливою складовою цього успіху є діяльність колективу „Світлячок, - сказала Ольга Сенченко. – Свого часу начальник відділу культури РДА Наталія Добненко сказала, що у Прилуках діє чудовий фольклорний ансамбль і запропонувала мені створити щось подібне у нашому місті. Додавши при цьому, що вірить у мою здатність реалізувати подібний проект. Чесно кажучи, спочатку я завагалася, але відповіла: такий, як у Прилуках, не обіцяю. Буде, як у Щорсі... Відтоді вже минув далеко не один рік, і можна з упевненістю констатувати, що ця ідея виявилася напрочуд життєздатною. У нашому краї є багато талановитих дітей – співочих, творчих, завзятих. І поміж них достатньо тих, які щиро зацікавилися народними піснями, фольклором, українськими традиціями. Для „Світлячка” саме фольклорний репертуар є пріоритетом. У нас діти вчаться співати душею, цінувати національну ідентичність. Надзвичайно приємно буває, коли ми з дітьми ставимо собі за мету виконати якийсь складний твір, і після тривалих репетицій усе ж таки досягаємо того, на що сподівалися. Окремо хотіла б розповісти про особливий емоційний стан юних виконавців, коли вони виконують патріотичні пісні (особливо у контексті війни, яка нині триває на Донбасі). Нерідко вони плачуть від почуттів, які їх переповнюють, а я також не можу втриматися від сліз...”
„Світлячок” регулярно бере участь у різноманітних конкурсах і фестивалях, без нього не обходиться практично жодна концертна програма районного Будинку культури. Діти заслужили на хороші відгуки публіки, отримали чимало відзнак і нагород. І є підстави сподіватися, що основні й найбільші успіхи колективу – ще попереду. Як-то кажуть, з Божою поміччю й з добрими людьми можна зробити дуже багато. Проте найголовніше – це визнання творчого рівня дітей з боку батьків і звичайних шанувальників співу. Було дуже приємно бачити здивування деяких наших земляків, коли „світлячки” щедрували. Мовляв, „ми й не знали, що місцеві діти так уміють”. До речі, семеро вихованців Ольги Сенченко вже навчаються в Ніжинському училищі культури, а ще багато хто, будучи студентом вищих навчальних закладів, продовжує творчу діяльність. Солісткою Черкаської обласної філармонії працює Г.Боровицька.
То за що ж саме отримала Ольга Сенченко премію? Якщо пояснити суто формально – то за підготовку матеріалу, який складався з „розшифровки” майже п’ятдесяти народних пісень і складання опису традиційного весільного обряду. Треба було розкласти кожну мелодію на три голоси, подбати про відповідну партитуру. Найважливішим стало зібрати автентичні пісні. У пошуках джерел довелося побувати в Смячі, Займищі, у Новгород-Сіверському та Чернігівському районах, розмовляти з тими людьми, чия пам’ять зберегла пісні й традиції далекого минулого. Така робота не була легкою, але разом з тим – приносила внутрішнє задоволення. За словами Ольги Сенченко, любов до фольклору для неї - це спадкове, родинне. В колі сім’ї, яка мешкала на Новгород-Сіверщині, завжди панувала атмосфера пошани до народної творчості та культури. Справжніми кладезями традиційної пісенної спадщини були її сестри - Ніна, Люба і Валентина. Тож порадитися чи дізнатися щось важливе є у кого. Говорячи про роботу над конкурсним матеріалом, наша співрозмовниця визнає: із зібраних нею пісень найстарішими є займищанські. А найоригінальнішою є та, яку повідала мешканка села Марія Гець – під назвою „Кривий танок”. І співали її на Благовіщення. Загалом на це свято в народі не прийнято співати і танцювати, але один виняток усе ж таки був.
Тема весільних традицій з народної скарбниці й фольклорних пісень – особлива. „Чомусь так склалося, - розповіла Ольга Сенченко, - що працювати над розшифровкою текстів і мелодій мені найкраще вдавалося вночі. Тиша, у справу ніби поринаєш з головою. Інколи здавалося, ніби копаю колодязь і чекаю, що ось-ось із землі почне бити вода, якої я нарешті нап’юся вдосталь. Можливо, таким чином приходило усвідомлення, що головне у будь-якому обряді – самобутність. Саме тому і не буває цікавих і нецікавих пісень. Вони усі хороші, лише – кожна по-своєму. Колись глибше зрозуміти це мені допомогли репетиції хору під наставництвом Василя Полевика. Ми маємо приділяти належну увагу місцевому фольклору і особливій манері співу, яка притаманна саме нашому краю. Бо це – неоціненне надбання”.
Згадуючи свої емоції від отримання премії імені Василя Полевика, Ольга Сенченко, замислившись на мить, сказала таке: „Я довго думала, чим є така нагорода для мене. І дійшла думки, що передовсім це не відзнака за роботу, а початок чогось нового, своєрідний стимул, який спонукатиме мене рухатися вперед. Адже народна пісенна творчість – невичерпне джерело натхнення. Принагідно хочу подякувати начальнику відділу культури РДА Н.М. Добненко та колегам з районного Будинку культури – за те, що підтримали мою кандидатуру на здобуття премії імені Василя Полевика. Адже відчувати визнання і допомогу з боку оточуючих людей – надзвичайно важливо у такій сфері як мистецтво”.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Цієї зими художній керівник дитячого вокального ансамблю „Світлячок” районного Будинку культури Ольга Сенченко отримала вельми приємну звістку – про те, що вона стала володаркою обласної мистецької премії імені Василя Полевика. При зустрічі з нею першим стало просте запитання: чи довгим був шлях до отримання цієї відзнаки?
„Дуже важливою складовою цього успіху є діяльність колективу „Світлячок, - сказала Ольга Сенченко. – Свого часу начальник відділу культури РДА Наталія Добненко сказала, що у Прилуках діє чудовий фольклорний ансамбль і запропонувала мені створити щось подібне у нашому місті. Додавши при цьому, що вірить у мою здатність реалізувати подібний проект. Чесно кажучи, спочатку я завагалася, але відповіла: такий, як у Прилуках, не обіцяю. Буде, як у Щорсі... Відтоді вже минув далеко не один рік, і можна з упевненістю констатувати, що ця ідея виявилася напрочуд життєздатною. У нашому краї є багато талановитих дітей – співочих, творчих, завзятих. І поміж них достатньо тих, які щиро зацікавилися народними піснями, фольклором, українськими традиціями. Для „Світлячка” саме фольклорний репертуар є пріоритетом. У нас діти вчаться співати душею, цінувати національну ідентичність. Надзвичайно приємно буває, коли ми з дітьми ставимо собі за мету виконати якийсь складний твір, і після тривалих репетицій усе ж таки досягаємо того, на що сподівалися. Окремо хотіла б розповісти про особливий емоційний стан юних виконавців, коли вони виконують патріотичні пісні (особливо у контексті війни, яка нині триває на Донбасі). Нерідко вони плачуть від почуттів, які їх переповнюють, а я також не можу втриматися від сліз...”
„Світлячок” регулярно бере участь у різноманітних конкурсах і фестивалях, без нього не обходиться практично жодна концертна програма районного Будинку культури. Діти заслужили на хороші відгуки публіки, отримали чимало відзнак і нагород. І є підстави сподіватися, що основні й найбільші успіхи колективу – ще попереду. Як-то кажуть, з Божою поміччю й з добрими людьми можна зробити дуже багато. Проте найголовніше – це визнання творчого рівня дітей з боку батьків і звичайних шанувальників співу. Було дуже приємно бачити здивування деяких наших земляків, коли „світлячки” щедрували. Мовляв, „ми й не знали, що місцеві діти так уміють”. До речі, семеро вихованців Ольги Сенченко вже навчаються в Ніжинському училищі культури, а ще багато хто, будучи студентом вищих навчальних закладів, продовжує творчу діяльність. Солісткою Черкаської обласної філармонії працює Г.Боровицька.
То за що ж саме отримала Ольга Сенченко премію? Якщо пояснити суто формально – то за підготовку матеріалу, який складався з „розшифровки” майже п’ятдесяти народних пісень і складання опису традиційного весільного обряду. Треба було розкласти кожну мелодію на три голоси, подбати про відповідну партитуру. Найважливішим стало зібрати автентичні пісні. У пошуках джерел довелося побувати в Смячі, Займищі, у Новгород-Сіверському та Чернігівському районах, розмовляти з тими людьми, чия пам’ять зберегла пісні й традиції далекого минулого. Така робота не була легкою, але разом з тим – приносила внутрішнє задоволення. За словами Ольги Сенченко, любов до фольклору для неї - це спадкове, родинне. В колі сім’ї, яка мешкала на Новгород-Сіверщині, завжди панувала атмосфера пошани до народної творчості та культури. Справжніми кладезями традиційної пісенної спадщини були її сестри - Ніна, Люба і Валентина. Тож порадитися чи дізнатися щось важливе є у кого. Говорячи про роботу над конкурсним матеріалом, наша співрозмовниця визнає: із зібраних нею пісень найстарішими є займищанські. А найоригінальнішою є та, яку повідала мешканка села Марія Гець – під назвою „Кривий танок”. І співали її на Благовіщення. Загалом на це свято в народі не прийнято співати і танцювати, але один виняток усе ж таки був.
Тема весільних традицій з народної скарбниці й фольклорних пісень – особлива. „Чомусь так склалося, - розповіла Ольга Сенченко, - що працювати над розшифровкою текстів і мелодій мені найкраще вдавалося вночі. Тиша, у справу ніби поринаєш з головою. Інколи здавалося, ніби копаю колодязь і чекаю, що ось-ось із землі почне бити вода, якої я нарешті нап’юся вдосталь. Можливо, таким чином приходило усвідомлення, що головне у будь-якому обряді – самобутність. Саме тому і не буває цікавих і нецікавих пісень. Вони усі хороші, лише – кожна по-своєму. Колись глибше зрозуміти це мені допомогли репетиції хору під наставництвом Василя Полевика. Ми маємо приділяти належну увагу місцевому фольклору і особливій манері співу, яка притаманна саме нашому краю. Бо це – неоціненне надбання”.
Згадуючи свої емоції від отримання премії імені Василя Полевика, Ольга Сенченко, замислившись на мить, сказала таке: „Я довго думала, чим є така нагорода для мене. І дійшла думки, що передовсім це не відзнака за роботу, а початок чогось нового, своєрідний стимул, який спонукатиме мене рухатися вперед. Адже народна пісенна творчість – невичерпне джерело натхнення. Принагідно хочу подякувати начальнику відділу культури РДА Н.М. Добненко та колегам з районного Будинку культури – за те, що підтримали мою кандидатуру на здобуття премії імені Василя Полевика. Адже відчувати визнання і допомогу з боку оточуючих людей – надзвичайно важливо у такій сфері як мистецтво”.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий