Я міг заради неї жити...

Чесно говоримо: щиро радіємо, коли передплатники надсилають нам свої творчі доробки, коли діляться думками, іноді найсокровеннішими, найінтимнішими.
Не вся проза і не всі вірші можуть вміщуватися на сторінках газети, але ми намагаємося друкувати якомога більше різних сповідей, історій.

Ось і нещодавно на столі редактора з’явився новий зшиток  аркушів з рядками, що ятрять душу, бентежать серце і свідомість. Автор – студент-третьокурсник  Львівського державного університету безпеки життєдіяльності Іван Бородін, сім’я якого наразі оселилася в наших краях через криваві події на сході України. І прочитане, й те, що залишилося між рядків, зачепило за живе. До сліз. Захотілося його надрукувати, щоб почитали і ви.
Олена КОМПАНЕЦЬ

Я міг заради неї жити
Я міг заради неї жити,
Та кожен день я помирав.
Хотів її я не любити,
Та сам себе любить благав.
До неї моє серце лине,
Та бачу її тільки в снах.
Мене ті очі полонили,
Всі почуття мої в словах.
Де пташка моя, в якім світі?
Скажіть мені! Шукаю я.
Годинами минають миті,
Бо загубив своє життя.
* * *
Моє кохання тільки
 у рядках
Моє кохання тільки у рядках,
Його побачиш на екрані монітора,
Кохання в телефоні, не в думках,
Усе життя, на жаль, у телефоні.
Ми розумієм, що втрачаєм час,
Ми розумієм: все життя – залежність.
Фотографуємось у профіль та анфас,
І витрачаємо єдину, ту, безмежність.
І я не знаю, вірити чи ні,
Що вихід є, але не через двері.
А через рамки, що у голові,
Життя – то не картинка на папері!
* * *
Вокруг зима
Вокруг зима, везде мелькают люди,
А ты сидишь, все смотришь на меня.
Такого  вечера у нас уже не будет,
Я зря его на вечность променял…
Везде зима,  вокруг мелькают лица,
Но я тебя средь них не нахожу.
Я за мгновение успел в тебя влюбиться,
Ты – в моем сне, но нету наяву.
Вокруг зима,  но мне не до погоды,
Ведь в моем сердце только лед и пустота.
Друзья завидовали: «Разной вы породы»,
Зачем послушал я врагов слова.
Вокруг зима, ищу тебя повсюду
И нахожу любых, но только не тебя.
Такого вечера у нас уже не будет,
Прости, его на вечность променял…
* * *
Про 100 звонков
Уж сотый звонок не отвеченный,
Сотый звонок пропущенный.
Звоню с утра и до вечера,
Звоню от случая к случаю.
Пишу пару слов в сообщении,
И жду к ним ответа быстрого,
Все нет между нами общения,
Опять все с листочка чистого.
Писал даже письма ясные
На адрес, который запомнил я,
В конверты их клал, в напрасные,
Вновь книжка в руках, телефонная.
Письмо не нашло адресата,
И номер давно уж потерян,
Мне строчек не будет возврата,
Но больше я в это не верю.
* * *
Живи сегодня,
завтра не настанет
Живи сегодня, завтра не настанет
Вчера прошло, а завтра не настало,
И может не настанет никогда.
Нельзя смотреть на свою жизнь устало,
Живи сейчас, ведь время как вода.
Вчера уже прошло, оно забыто,
И больше никогда не повторить,
И прошлая зима вся синевой покрыта,
И так, как раньше, не сможешь полюбить.
А завтра что? Что будет через годы?
А что мне делать и куда идти?
А сколько стоит лишь часок свободы?
Скажи, что ждет нас впереди?
Твои вопросы – только мусор в жизни,
Они мешают жить, как хочешь ты.
Очисть свой разум от нелепой мысли,
Иди туда, куда ведут мечты.
Живи сегодня, завтра не настанет,
Живи сейчас, твори, учись, люби!
И если прошлое тебе на дно потянет,
Не нервничай, а просто отпусти…