У газеті „Промінь” від 21 січня 2017 року було опубліковано матеріал під назвою „Ми спростовуємо надруковані звинувачення”, підписаний військовим комісаром обласного військового комісаріату О.Криворучком. Цей посадовець висловив претензії газеті „Промінь”, що вона надрукувала статтю „без будь-яких доказів” на користь мешканця міста Сновськ В.Пузика. Я, колишній військовослужбовець В.Пузик, у передбачений законом спосіб спростовую слова О.Криворучка.
Коротко нагадаю: вже близько семи років триває судова та юридична тяганина стосовно питання підтвердження факту моєї участі в розмінуванні території Щорського району від мін, снарядів, бомб та інших боєприпасів, що лишилися після Великої Вітчизняної війни. Намагаючись привернути увагу громадськості до кричущих прикладів порушення законодавства з боку посадовців у військовій формі, звернувся до газети „Промінь”. І надав не лише докази і документи, що підтверджують мою суб’єктивну позицію. Я надав і рішення судів, які підтверджують мою правоту. Оскільки саме суд є останньою інстанцією, то цілком очевидним є факт: газета „Промінь” у статтях навела неспростовні докази моєї участі в розмінуваннях. Я з 1988 по 1998 рік проходив службу в місцевому райвійськкоматі. Наказами по РВК призначався відповідальним за очищення території району від вибухонебезпечних предметів, це входило до моїх функціональних обов’язків (підтверджено судом). Є наказ райвійськкомату від 1995 року про виїзд на знешкодження вибухонебезпечних предметів у село Заріччя (підтверджений судом), є свідчення військовослужбовців, працівників РВК, правоохоронців, держслужбовців – про мою участь у розмінуваннях (підтверджені судом). На підставі здебільшого усних наказів керівництва РВК я провів десятки розмінувань. За версією начальника облвійськкомату О.Криворучка, під час служби В.Пузику не було чого робити й він за власним бажанням ліз туди, де знешкоджували старі снаряди і бомби. При цьому О.Криворучко посилається на рішення Чернігівського обласного адмінсуду ще від 2010 року, який не побачив підстав для встановлення мені статусу учасника бойових дій. Проте відтоді відбулося ще чимало інших судових процесів. Фіналом же можна вважати ухвалу Вищого адмінсуду України, підкреслюю – найвищої інстанції в даному випадку, від 7 грудня 2016 року. Вона підтверджує мою правоту. Бажаючі ознайомитися з новим текстом можуть через Інтернет зайти на офіційний державний ресурс – Єдиний реєстр судових рішень (ухвала Вищого адмінсуду України № К/800/19652/13 від 7.ХІІ.2016). Також можна вивчити й інші судові рішення, винесені протягом останніх років. Відповідно до висновків судів першої апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 2а-2713/10/2570 за встановленими обставинами підтверджено факт залучення мене, В.Пузика до розмінування, що дає мені право на встановлення відповідного статусу. Читайте, люди, робіть висновки, хто каже правду, а хто – неправду. До речі, О.Криворучко не міг не знати про цей документ, бо його копію направили і до облвійськкомату. Красномовно виглядає і той факт, що саме О.Криворучко перед призначенням на посаду обласного військового комісара очолював ту комісію, яка ігнорувала судові рішення, винесені на мою користь. Взагалі у мене виникає питання: чи ще існують такі поняття, як закон і права людини? Дехто до мене ставиться упереджено (такий факт підтверджено судом), ганьбить, вважає мало не божевільним. Але я лише захищаю свої права. Це складно, але потрібно хоча б для того, аби суспільство знало: заради принципів гідного і чесного життя треба до кінця відстоювати свою позицію. Стаття обласного військового комісара О.Криворучка спричинила в мене гіпертонічний криз, я змушений був звернутися до лікарні. Боротьба за справедливість легкою не буває. Але я, як колишній військовий, не здаватимусь і стоятиму до кінця. У мене ще є чимало інформації для суспільства про те, яке беззаконня може чинитися в наш час.
В.ПУЗИК
Коротко нагадаю: вже близько семи років триває судова та юридична тяганина стосовно питання підтвердження факту моєї участі в розмінуванні території Щорського району від мін, снарядів, бомб та інших боєприпасів, що лишилися після Великої Вітчизняної війни. Намагаючись привернути увагу громадськості до кричущих прикладів порушення законодавства з боку посадовців у військовій формі, звернувся до газети „Промінь”. І надав не лише докази і документи, що підтверджують мою суб’єктивну позицію. Я надав і рішення судів, які підтверджують мою правоту. Оскільки саме суд є останньою інстанцією, то цілком очевидним є факт: газета „Промінь” у статтях навела неспростовні докази моєї участі в розмінуваннях. Я з 1988 по 1998 рік проходив службу в місцевому райвійськкоматі. Наказами по РВК призначався відповідальним за очищення території району від вибухонебезпечних предметів, це входило до моїх функціональних обов’язків (підтверджено судом). Є наказ райвійськкомату від 1995 року про виїзд на знешкодження вибухонебезпечних предметів у село Заріччя (підтверджений судом), є свідчення військовослужбовців, працівників РВК, правоохоронців, держслужбовців – про мою участь у розмінуваннях (підтверджені судом). На підставі здебільшого усних наказів керівництва РВК я провів десятки розмінувань. За версією начальника облвійськкомату О.Криворучка, під час служби В.Пузику не було чого робити й він за власним бажанням ліз туди, де знешкоджували старі снаряди і бомби. При цьому О.Криворучко посилається на рішення Чернігівського обласного адмінсуду ще від 2010 року, який не побачив підстав для встановлення мені статусу учасника бойових дій. Проте відтоді відбулося ще чимало інших судових процесів. Фіналом же можна вважати ухвалу Вищого адмінсуду України, підкреслюю – найвищої інстанції в даному випадку, від 7 грудня 2016 року. Вона підтверджує мою правоту. Бажаючі ознайомитися з новим текстом можуть через Інтернет зайти на офіційний державний ресурс – Єдиний реєстр судових рішень (ухвала Вищого адмінсуду України № К/800/19652/13 від 7.ХІІ.2016). Також можна вивчити й інші судові рішення, винесені протягом останніх років. Відповідно до висновків судів першої апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 2а-2713/10/2570 за встановленими обставинами підтверджено факт залучення мене, В.Пузика до розмінування, що дає мені право на встановлення відповідного статусу. Читайте, люди, робіть висновки, хто каже правду, а хто – неправду. До речі, О.Криворучко не міг не знати про цей документ, бо його копію направили і до облвійськкомату. Красномовно виглядає і той факт, що саме О.Криворучко перед призначенням на посаду обласного військового комісара очолював ту комісію, яка ігнорувала судові рішення, винесені на мою користь. Взагалі у мене виникає питання: чи ще існують такі поняття, як закон і права людини? Дехто до мене ставиться упереджено (такий факт підтверджено судом), ганьбить, вважає мало не божевільним. Але я лише захищаю свої права. Це складно, але потрібно хоча б для того, аби суспільство знало: заради принципів гідного і чесного життя треба до кінця відстоювати свою позицію. Стаття обласного військового комісара О.Криворучка спричинила в мене гіпертонічний криз, я змушений був звернутися до лікарні. Боротьба за справедливість легкою не буває. Але я, як колишній військовий, не здаватимусь і стоятиму до кінця. У мене ще є чимало інформації для суспільства про те, яке беззаконня може чинитися в наш час.
В.ПУЗИК
Комментариев нет:
Отправить комментарий