Поміж людей, які залишили помітний слід в історії газети «Промінь», важливе місце належить М.Є. Шпекторову. До кола його захоплень, окрім журналістики, завжди належав спорт. Він не лише писав про спортивне життя нашого краю, а й позиціонував себе активним
уболівальником. Особливо подобався йому футбол. Хроніка матчів, турнірні таблиці, огляди найважливіших подій на футбольних полях і поза ними – все це разом знаходило своє відображення в матеріалах, підготовлених Марком Євгеновичем. Доводилося йому пробувати себе і в ролі спортивного коментатора. Про один такий випадок «Променю» розповів наш земляк Михайло Пій. 
Майже тридцять років тому в нашому районному центрі сталася непересічна подія: відбувся товариський матч між ветеранською командою «Динамо» (Київ) і місцевими футболістами. Без перебільшення можна сказати, що шанувальники спорту Сновщини отримали рідкісну нагоду побачити зблизька гру справжніх професіоналів, тих, хто ще в недалекому минулому були легендами українського футболу.
Михайло Пій, у той час молодий чоловік, мав статус футбольного судді І-ої категорії і обслуговував матчі районного та обласного рівнів. «Судити гру за участю футболістів київського «Динамо» було честю для мене, - розповів він. – На той момент я вже мав близько десяти років суддівського стажу, але все ж таки – певний «мандраж» відчував. Це ж динамівці! Там що не ім’я – то легенда! Бути разом із ними на полі та ще й в якості арбітра є неабиякою відповідальністю...»
Організацію візиту ветеранів «Динамо» до Щорса взяв на себе відомий своїм ентузіазмом активіст спортивного руху Володимир Аліфіренко. Через особисті контакти та знайомого Андрія Миколаєнка вийшов на динамівську ветеранську організацію і отримав попередню згоду. А фінансовий бік справи взяло на себе керівництво електромеханічного заводу разом із деякими іншими підприємствами і організаціями. (Тоді ходили розмови, що гонорар команди за гру в Щорсі склав чотири тисячі карбованців).
І ось нарешті прийшов день матчу. «Ікарусом» до нашого міста прибули динамівці. Спочатку в районному Будинку культури провели зустріч із громадськістю, трохи розповіли про себе і почали відповідати на запитання шанувальників. Михайло Пій згадує: «Я спитав у Йожефа Сабо – як він ставиться до арбітрів на полі. А він заявив: «Терпіти їх не можу». Взагалі, своєю поведінкою і розмовами Сабо згодом наочно підтвердив чутки про свій жорсткий і зухвалий, до певної міри навіть гидкий характер. Їжак, одним словом. Вже потім, під час гри, він раз-по-раз робив мені зауваження за суддівство, довелося навіть нагадати йому, що за суперечки з арбітрами можна і жовту картку отримати...»
Спільне враження учасників зустрічі було напрочуд позитивним. Динамівці виявилися веселими і доброзичливими особистостями, геть позбавленими ознак «зіркової хвороби». Скромними, невибагливими. Після спілкування в РБК з’їли привезені з дому бутерброди і вже на стадіоні «Колос» розпочали розминку. Директор спортшколи Микола Руднєв влаштував побутування гостей у своєму закладі. Подивитися матч зійшлася сила-силенна людей. Із сіл та сусідньої Городні любителі футболу приїджали автобусами, легковиками і навіть вантажними машинами. Трибуни були заповнені глядачами вщент. Футбольні фанати поприводили навіть своїх жінок і дітей. Пацієнти лікарні, розташованої поруч, облюбували собі місця верхи на паркані. Працювали торговельні «точки», лунала музика. Місцеве начальство теж вирішило побути разом із народом, так би мовити – в епіцентрі подій. Ведучим і коментатором матчу був Марк Шпекторов з «Променя»...
На превеликий подив, виявилося проблемою знайти бажаючих бути боковими суддями. Потенційні помічники головного арбітра трохи «струхнули» через надмірну «солідність» ситуації, тож лише за 20 хвилин до свистка про початок зустрічі погодилися взяти до рук сигнальні прапорці В.Ковзик і В.Коновалов. Тих, хто відмовлявся, до певної міри можна зрозуміти. А як раптом неправильно визначиш офсайд чи якесь порушення? Будуть тоді кпини і претензії не лише від своїх, а й від гостей.
«Від «Динамо» (Київ) на поле вийшли добре відомі старшому поколінню уболівальників В.Мунтян, А.Фоменко, Ковальов, Шепель, Слободян, Кочубинський, Зуєв, С.Решко, Біба, Трояновський, Роменський, Й.Сабо, Журавльов, - розповів Михайло Пій. – Декому з них ще не було і сорока років, а ось дехто зберіг непогану спортивну форму і в п’ятдесят. У першому таймі динамівці грали з місцевими ветеранами, а в другому – з молодшим поколінням футболістів. Серед них були Ю.Коненко, В.Литвин, другий В.Литвин (на прізвисько Поша), М.Коваленко, М.Акуленко, М.Филон, В.Очков, О.Ховпун, Є.Апонасько, С.Слива, О.Биховець (Шкіпер), О.Дугель, А.Воробей, С.Биховець (Кувалда), М.Бобров, В.Аліфіренко, О.Мойсеєнко, О.Осипенко, О.Скотаренко, Г.Салата, М.Демиденко, О.Бойко, С.Кожемяко, С.Заяць.
Перший тайм став, умовно кажучи, періодом ввічливості. Динамівці забили два голи господарям поля, але й дозволили їм провести до своїх воріт пару м’ячів у відповідь. А ось у другій половині гри гості чисто на класі організували три результативні атаки. Причому гра була легка, невимушена, акуратна, інтелігентна навіть, без грубощів і надмірної жорсткості. Судити було дуже просто. Лише одного разу хтось із наших футболістів «врізав» по ногах Йожефу Сабо, так той голосно заматюкався. На що я йому сказав: «Не лайтеся, людей на трибунах повно...» Взагалі, «Динамо» грало відмінно. Талант, як-то кажуть, не проп’єш. Приємно було дивитися на їхні зіграні комбінації, раціональні пересування по полю – жодного зайвого руху не робили!
Після фінального свистка юрба фанів оточила динамівців – кожен хотів узяти автограф або просто зблизька подивитися на своїх кумирів. І, слід зазначити, футболісти приділили нашим землякам усю можливу увагу. До речі, від електромеханічного заводу їм подарували по люстрі...
Прикінцевим пунктом перебування ветеранів «Динамо» у Щорсі став місцевий ресторан. Застілля розпочалося з невеличкого казусу. Головний серед них – Йожеф Сабо – першим зайшов до зали і побачив на столах горілку. «Негайно це прибрати! – заявив він. – Ми спортсмени і пити не будемо». Здивовані офіціантки почали заносити усе «зайве» до підсобки. Вечеря стартувала, але якось мляво і невиразно. Ситуацію вирішив рятувати Анатолій Одарич – підійшов до Йожефа Сабо і попрохав його зайти у гості до свого батька, який живе поруч, у сусідній двоповерхівці. Футболіст погодився. Його не було в ресторані хвилин сорок, але цього часу вистачило, щоб атмосфера в залі потеплішала і стала більш розкутою, веселою. Більше того, Володимир Аліфіренко налаштував на дорогу команді ящик бутербродів, які підозріло дзеленчали, коли футболісти заносили подарунок до свого автобуса...»
Наостанок Михайло Пій, згадуючи про свої враження від матчу ветеранів «Динамо» (Київ), зазначив: «Передовсім запам’яталися позитивні емоції від цієї події. Наші хоч і програли гостям, але відчуття спортивного свята панувало всюди. Після гри безліч людей рушило до лісу – на пікнік. Обговорили побачене, поспілкувалися. Захоплено коментували досвід і техніку зірок футболу. Все було просто чудово. Навіть погода видалася шикарною. А що ще треба для того, аби відчути миттєвості звичайного людського щастя?»
Записав
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото з особистого
архіву Леоніда
ШЛОМИ та
Михайла ПІЯ
Комментариев нет:
Отправить комментарий