Про ромашку і зламаний ніготь
Маленька дівчинка сиділа на лавочці, тримаючи в маленьких рученятах білу квіточку. Вона весь час поглядала на небо своїми чорними оченятами, від чого її обличчя віддзеркалювалося світлою усмішкою.
Поруч з нею присіла інша дівчинка-підліток, років 13. Вона пила із банки шипучу газовану воду і кивала ногами. Їх так обтягли тісні джинси, що, здавалося, зараз тріснуть...
Модниця подивилася на маленьке дівча і спитала, не відриваючи губ від банки:
– Кому квітка?
– Мамі, - відповіла дівчинка, ще міцніше стискаючи в руках ромашку.
– Але вона мені забороняє спілкуватися з незнайомими.
– А мене звуть Лєра! А тебе?
– Зіна.
– Мабуть, твоя мама класна, коли ти їй квітку несеш. А моя маманя мене бісить, постійно стежить за мною, чіпляється з розмовами, розговорити намагається, - затораторила Лєра.
– Моя мама... Зіна трішечки помовчала, але все ж вимовила: «Вона не дуже часто зі мною розмовляє, не дивиться на мене, не цілує і не жаліє, але я її все одно так сильно люблю!»
– А мене моя постійно дістає, повезло ж тобі!
Старша співрозмовниця важко позіхнула і продовжила: «Іноді мені хочеться, щоб моя мамка зникла взагалі і дала мені можливість насолодитися життям».
Маленька дівчинка у відповідь промовчала, лише сплигнула з лавочки і тихо поплелась додому.
Коли відчинила двері будинку й зайшла на кухню, побачила там свою матір – вщент п’яну, котра майже лежала на столі. Вона щось бурмотіла, щось незрозуміле висловлювала. З вуст злітали навіть матюки.
– Привіт, мамочко, - сказала Зіна, підійшовши ближче. Та знову у відповідь щось виплеснула, від неї несло перегаром і алкоголем, а погляд був таким тьмяним, неясним, задурманеним оковитою, що страшно ставало. Зіна простягнула їй квітку: «Це тобі, мамочко!» У відповідь – лайка, крики, матюки. І знову удар рукою по спині, падіння на підлогу, сльози доньки й белокотливе вибачення матері. А потім хропіння...
Тим часом, у іншому мікрорайоні міста, Лєру, у якої зламався нарощений ніготь, намагалась заспокоїти її мама! Підносила доньці капці, свіжоспечені тістечка на блюдечку. Але Лєра кричала на неї, навіть посилала якнайдалі. Її мама плакала... А десь в іншому куточку міста плакала маленька Зіна...
Маленька дівчинка сиділа на лавочці, тримаючи в маленьких рученятах білу квіточку. Вона весь час поглядала на небо своїми чорними оченятами, від чого її обличчя віддзеркалювалося світлою усмішкою.
Поруч з нею присіла інша дівчинка-підліток, років 13. Вона пила із банки шипучу газовану воду і кивала ногами. Їх так обтягли тісні джинси, що, здавалося, зараз тріснуть...
Модниця подивилася на маленьке дівча і спитала, не відриваючи губ від банки:
– Кому квітка?
– Мамі, - відповіла дівчинка, ще міцніше стискаючи в руках ромашку.
– Але вона мені забороняє спілкуватися з незнайомими.
– А мене звуть Лєра! А тебе?
– Зіна.
– Мабуть, твоя мама класна, коли ти їй квітку несеш. А моя маманя мене бісить, постійно стежить за мною, чіпляється з розмовами, розговорити намагається, - затораторила Лєра.
– Моя мама... Зіна трішечки помовчала, але все ж вимовила: «Вона не дуже часто зі мною розмовляє, не дивиться на мене, не цілує і не жаліє, але я її все одно так сильно люблю!»
– А мене моя постійно дістає, повезло ж тобі!
Старша співрозмовниця важко позіхнула і продовжила: «Іноді мені хочеться, щоб моя мамка зникла взагалі і дала мені можливість насолодитися життям».
Маленька дівчинка у відповідь промовчала, лише сплигнула з лавочки і тихо поплелась додому.
Коли відчинила двері будинку й зайшла на кухню, побачила там свою матір – вщент п’яну, котра майже лежала на столі. Вона щось бурмотіла, щось незрозуміле висловлювала. З вуст злітали навіть матюки.
– Привіт, мамочко, - сказала Зіна, підійшовши ближче. Та знову у відповідь щось виплеснула, від неї несло перегаром і алкоголем, а погляд був таким тьмяним, неясним, задурманеним оковитою, що страшно ставало. Зіна простягнула їй квітку: «Це тобі, мамочко!» У відповідь – лайка, крики, матюки. І знову удар рукою по спині, падіння на підлогу, сльози доньки й белокотливе вибачення матері. А потім хропіння...
Тим часом, у іншому мікрорайоні міста, Лєру, у якої зламався нарощений ніготь, намагалась заспокоїти її мама! Підносила доньці капці, свіжоспечені тістечка на блюдечку. Але Лєра кричала на неї, навіть посилала якнайдалі. Її мама плакала... А десь в іншому куточку міста плакала маленька Зіна...
Комментариев нет:
Отправить комментарий