50 років спільного життя – ціла вічність. Вічність, котру не кожному подружжю випадає зустріти разом.
Цього року такий поважний ювілей як золоте весілля випало відзначити парі Михайла та Катерини Маклюк із Заріччя. За півстоліття, проведеного разом, вони пережили і щасливі, і тривожні моменти. Проте, незважаючи ні на що, залишилися вірними одне одному та своєму коханню.
Дитинство та юність Михайла і Катерини пройшло в Заріччі. А перші почуття з’явилися тоді, коли Михайло Михайлович повернувся до рідного села з армії. 1967 року, якраз на Новий рік, і зробив своїй коханій пропозицію. За всіма тодішніми традиціями, заслав сватів до дівчини. Катерина Тихонівна не змогла відмовити, адже також була закоханою в хлопця. Вже через рік щаслива пара одружилася.
– Пам’ятаю той день як зараз, - згадує Катерина Тихонівна. – Дату нашого розпису назначили на лютий. В той день на вулиці розгулялася така завірюха, що й світу білого не видно було. І мороз стукнув дуже сильний. Всі поховалися по домівках і чекали, доки негода вщухне. Проте заметіль тільки посилювалася, сніг не зупинявся ні на секунду, і на розпис до тодішнього Щорса ми не змогли добратися. Розписалися з чоловіком лише через місяць, у березні.
Спершу Катерина Тихонівна працювала продавчинею у сільському магазині, чоловік був водієм.
Переїхавши до Щорса, обоє починають працювати за спеціальностями - жінка – бухгалтером, а чоловік – головним агрономом.
Доля нагородила подружжя трьома чудовими дітьми – сином Анатолієм та доньками Наталією і Валентиною.
– Коли вдруге була вагітна дівчатками, - розповідає Катерина Тихонівна, - пережила справжнє потрясіння. Такого обладнання, як зараз, звичайно ж, не було. І коли я прийшла на черговий прийом до лікаря, мені сказали, що у моєї дитини дві голови. Уявіть собі мій розпач та переживання. Не гаючи часу, з чоловіком кинулися до іншої лікарні, з надією, що такий страшний діагноз спростують. Так і виявилося. Лікарка запевнила, що моя дитинка здорова, і ніяких відхилень і бути не може.
Лише при пологах дізналася, що Бог нагородив мене подвійним щастям.
Виховувати одразу трьох дітей було дуже важко, а особливо, якщо двоє з них – немовлята. Не встигли погодувати і приспати одного, як прокидалося інше. Такий шалений ритм життя дуже стомлював.
Коли у Катерини Тихонівни захворіла мати, вона з сім’єю без вагань переїздить назад до Заріччя. Михайло Михайлович продовжує працювати, а Катерина Тихонівна залишається доглядати за матір’ю. А коли її не стало, до Щорса родина вже не повернулася, залишилася у рідному селі.
З часом діти повиростали, створили власні родини та покинули батьківську хату. Валентина та Наталія працюють на залізничній дорозі у Сновську та Гвоздиківці, Анатолій також переїхав до міста, де став електриком.
– Коли були молодими,- згадує подружжя, - тримали чимале господарство, обробляли багато землі. Зараз у нас лише кури, собака та кіт.
Вже більше 20 років Михайло Михайлович займається бджільництвом та знає всі його тонкощі та нюанси. Раніше і дружина допомагала у цій справі. – А тепер? - питаю. – Тепер тільки їсти любить мед, а решту я сам роблю, - усміхається господар.
Катерина Тихонівна дуже гарна господиня. Хата її купається у квітах з ранньої весни і до пізньої осені. А найбільше любить айстри.
– Чи часто чоловік дарував квіти? – запитую.
– Дуже часто. І зараз постійно дарує. Ось тільки вчора приніс букет запашного жасмину. Він у мене романтик. А ще й вірші дуже хороші пише. Я майже всі напам’ять знаю.
Вийшовши на вулицю, зачаровував погляд сад подружжя. Величезна кількість яблунь, груш, черешень та вишень, шовковиці та абрикос, кущі смородини, виноградники, полуниці, суниці і це ще не повний перелік всього того, що вирощують господарі. Все надзвичайно доглянуте та красиве. У дворі ростуть справжні грецькі горіхи. – Білки – наші постійні гості, - каже Михайло Михайлович. Особливо, коли горіхи достигають, тоді від них відбою немає. Хоча вже й цього року помічав тут одну.
Коли запитала у подружжя Маклюків, який секрет їхньої сім’ї, спершу відповіла господиня: «Щоб зберегти сім’ю, потрібні повага, розуміння і терпіння. Потрібно вміти прощати одне одному».
Декілька хвилин думав і Михайло Михайлович: «Чоловік, перш за все, має бути чоловіком. Має бути опорою та підтримкою своїй дружині у всьому. Має відповідати за всі свої вчинки і слова. А жінка – жінкою, тобто справжньою берегинею сімейного вогнища».
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Дитинство та юність Михайла і Катерини пройшло в Заріччі. А перші почуття з’явилися тоді, коли Михайло Михайлович повернувся до рідного села з армії. 1967 року, якраз на Новий рік, і зробив своїй коханій пропозицію. За всіма тодішніми традиціями, заслав сватів до дівчини. Катерина Тихонівна не змогла відмовити, адже також була закоханою в хлопця. Вже через рік щаслива пара одружилася.
– Пам’ятаю той день як зараз, - згадує Катерина Тихонівна. – Дату нашого розпису назначили на лютий. В той день на вулиці розгулялася така завірюха, що й світу білого не видно було. І мороз стукнув дуже сильний. Всі поховалися по домівках і чекали, доки негода вщухне. Проте заметіль тільки посилювалася, сніг не зупинявся ні на секунду, і на розпис до тодішнього Щорса ми не змогли добратися. Розписалися з чоловіком лише через місяць, у березні.
Спершу Катерина Тихонівна працювала продавчинею у сільському магазині, чоловік був водієм.
Переїхавши до Щорса, обоє починають працювати за спеціальностями - жінка – бухгалтером, а чоловік – головним агрономом.
Доля нагородила подружжя трьома чудовими дітьми – сином Анатолієм та доньками Наталією і Валентиною.
– Коли вдруге була вагітна дівчатками, - розповідає Катерина Тихонівна, - пережила справжнє потрясіння. Такого обладнання, як зараз, звичайно ж, не було. І коли я прийшла на черговий прийом до лікаря, мені сказали, що у моєї дитини дві голови. Уявіть собі мій розпач та переживання. Не гаючи часу, з чоловіком кинулися до іншої лікарні, з надією, що такий страшний діагноз спростують. Так і виявилося. Лікарка запевнила, що моя дитинка здорова, і ніяких відхилень і бути не може.
Лише при пологах дізналася, що Бог нагородив мене подвійним щастям.
Виховувати одразу трьох дітей було дуже важко, а особливо, якщо двоє з них – немовлята. Не встигли погодувати і приспати одного, як прокидалося інше. Такий шалений ритм життя дуже стомлював.
Коли у Катерини Тихонівни захворіла мати, вона з сім’єю без вагань переїздить назад до Заріччя. Михайло Михайлович продовжує працювати, а Катерина Тихонівна залишається доглядати за матір’ю. А коли її не стало, до Щорса родина вже не повернулася, залишилася у рідному селі.
З часом діти повиростали, створили власні родини та покинули батьківську хату. Валентина та Наталія працюють на залізничній дорозі у Сновську та Гвоздиківці, Анатолій також переїхав до міста, де став електриком.
– Коли були молодими,- згадує подружжя, - тримали чимале господарство, обробляли багато землі. Зараз у нас лише кури, собака та кіт.
Вже більше 20 років Михайло Михайлович займається бджільництвом та знає всі його тонкощі та нюанси. Раніше і дружина допомагала у цій справі. – А тепер? - питаю. – Тепер тільки їсти любить мед, а решту я сам роблю, - усміхається господар.
Катерина Тихонівна дуже гарна господиня. Хата її купається у квітах з ранньої весни і до пізньої осені. А найбільше любить айстри.
– Чи часто чоловік дарував квіти? – запитую.
– Дуже часто. І зараз постійно дарує. Ось тільки вчора приніс букет запашного жасмину. Він у мене романтик. А ще й вірші дуже хороші пише. Я майже всі напам’ять знаю.
Вийшовши на вулицю, зачаровував погляд сад подружжя. Величезна кількість яблунь, груш, черешень та вишень, шовковиці та абрикос, кущі смородини, виноградники, полуниці, суниці і це ще не повний перелік всього того, що вирощують господарі. Все надзвичайно доглянуте та красиве. У дворі ростуть справжні грецькі горіхи. – Білки – наші постійні гості, - каже Михайло Михайлович. Особливо, коли горіхи достигають, тоді від них відбою немає. Хоча вже й цього року помічав тут одну.
Коли запитала у подружжя Маклюків, який секрет їхньої сім’ї, спершу відповіла господиня: «Щоб зберегти сім’ю, потрібні повага, розуміння і терпіння. Потрібно вміти прощати одне одному».
Декілька хвилин думав і Михайло Михайлович: «Чоловік, перш за все, має бути чоловіком. Має бути опорою та підтримкою своїй дружині у всьому. Має відповідати за всі свої вчинки і слова. А жінка – жінкою, тобто справжньою берегинею сімейного вогнища».
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Річниці весілля: золоте, срібне, ситцеве – як
не заплутатися?
1 рік – Ситцеве; 5 – Дeрев’яне весілля; 10 років разом – Рожеве (трояндове або олов’яне) весілля; 15 років – Скляне (кришталеве); 20 років – Фарфорове; 25 – Срібне; 30 років – Перлинове; 35 – Полотняне (коралове); 40 – Рубінове; 45 – Сапфірове; 50 – золоте; 55 – Смарагдове; 60 років – Діамантове; 70 – Благодатне; 75 – Коронне весілля; 80 – Дубове весілля.
Комментариев нет:
Отправить комментарий