Чемпіони з гандболу вибрали Старі Боровичі

Вже 10 років поспіль заїжджають з Києва та живуть з ранньої весни і до пізньої осені в Старих Боровичах відомі гандболісти  С.О.Дубініна та В.І.Нечай. В селі їх знають як простих, щирих і привітних людей.

Світлана Олександрівна  – корінна киянка, гравець Київської команди «Спартак», майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка СРСР,  України та Європи  з гандболу. На чемпіонатах світу виборола «бронзу» та «срібло». Згодом стала тренером, возила свою збірну на чемпіонати колишнього Союзу та України. Отримала звання «Відмінник освіти».
Володимир Іванович – родом з Азербайджану, хоча має українське коріння на Полтавщині. Теж професійний гандболіст, був чемпіоном СРСР 1972 року, та «срібним» призером 1973 року. З часом теж зайнявся тренерством, а потім і суддівством. З 1985 року В.І.Нечай – суддя Всесоюзної категорії, а з 1992 року – Міжнародної. Об’їздив завдяки спорту і змаганням колишній Союз та Європу, був в Ірані, Іраку, Катарі. Одного разу довелося судити неординарний азійський турнір, присвячений іранській революції. Жінок на змагання не пускають -  релігія забороняє, бо чоловіки бігають у спортивних трусах. Майданчик для гри в гандбол 40х20 метрів оточений і контролюється поліцейськими. Перед початком турніру – обов’язкова молитва.
А познайомилися Світлана і Володимир теж завдяки гандболу. Вона грала, він судив. З 2008 року чоловік переїхав жити до Києва, тоді й одружилися.
Щоб втекти з гамірної столиці ближче до природи в теплу пору року, обрали саме Старі Боровичі, хоч можна було їхати й на Полтавщину. Там була хата бабусі, яку Володимир Іванович залишив брату. Запропонував киянам вибрати дачу саме тут, на Сновщині, кум Світлани  – каскадер Олександр Філатов (він, до речі, теж облюбував Старі Боровичі).  Коли Світлана Олександрівна вперше зайшла в своє майбутнє помешкання, вона побачила високі (що не звично для сільських хат) білі стіни і просторі кімнати. «Неначе в спортзал потрапила!» - подумала спортсменка. Ще 2 дні вагань та роздумів - і вони твердо вирішили з чоловіком, що купують будинок. З того часу ні разу не пошкодували про своє рішення.
– Тут люди доброзичливі й гостинні, а природа чудова,  – кажуть Світлана Олександрівна та Володимир Іванович.
– Як же ви - міські жителі – опанували сільський побут? – дивуюся.
– Було всякого, - усміхаються. – Але дякуючи сусідам, які вчили нас усьому й допомагали, ми тепер теж і город свій маємо, і качок та курей тримаємо.
– В Азербайджані  в Баку наша родина мала 105 кущів винограду, батько вчив мене доглядати за ним, робити вино, - каже Володимир Іванович. – А тут картопля!
– Якось в перші роки вранці тільки-но прокинулася, а наш город тьотя Наташа Савоста вже поле! - розповідає Світлана Іванівна. – І мене навчила, підказувала в усьому.
У будинку частково зроблено ремонт, у планах – його поступове продовження. Стіни оббиті деревом, шафу з натурального дерева теж замовили, стоїть плетена етажерка та багато інших старовинних речей з сільського побуту. На стінах – унікальні вишиті картини, які їм залишила хазяйка хати Валентина Тимченко. Ще одна картина привезена з Магадану на згадку. 
Якось заїхали на базар у Городні, а там продавалися ляльки-клоуни. Вони дуже сподобалися господині, спочатку купила декілька і повісила на стіні в кухні. А за два роки їх зібралася ціла сотня  – і жодний клоун не схожий на іншого. Веселі, яскраві, вони додають радісного настрою господарям дачі та гостям.
І як же в українській хаті без печі? Світлана і Володимир її, звичайно, залишили, облицювали плиткою, а  жінка навчилася чудово готувати в ній. Коли приїжджають гості з Києва, зокрема, племінниця Світлани, варить  спеціально для них борщ, кашу, запікає м`ясо.
– Одного разу, ще на початку нашої «сільської кар’єри», - усміхається Володимир Іванович, - вирішили приїхати зі Світланою зустріти Різдво у Старих Боровичах. Снігу було повно, мороз 25 градусів  точно! В хаті – холоднеча. Ми зайшли і розтопили піч, а не грубу. Дров спалили чимало, залізли на піч грітися (бо в хаті все одно холодно), а там уже покривало тліє…  Не натопивши будинок і не відсвяткувавши  Різдво, ми повернулися до Києва. Тепер про це згадуємо з усмішкою.
Окрім того, що Світлана професійна гандболістка, вона ще й професійний  масажист-мануаліст з 35-річним стажем. У спорті часто трапляються травми, перша допомога в таких випадках - масаж. Тож спортсменка, подорожуючи країнами світу, навчилася робити тайський масаж. Він занадто болісний, зате дієвий і людей ставить на ноги.
У Києві жінка з 7-ї ранку і до вечора приймала пацієнтів. Володимир почав ображатися, що вона перевтомлюється і в неї більше ні на що не вистачає ні сили, ні часу. Каже, що спочатку виборов годину на обід, потім заборонив робити масаж після 17-00. «І дачу в селі далеко від столиці погодився купити заради того, щоб Світлана хоч влітку відпочивала, - каже турботливий Володимир. – Але навіть сюди приїжджають знайомі з Києва, коли здоров’я підводить».
На столі в кімнаті лежить ноутбук.
– Від цивілізації ми тут не відрізані, Інтернет підключили, - каже Володимир Іванович. - Це для спілкування з друзями і рідними. У мене 5 онуків і всі вони за кордоном, сюди не приїжджали ще жодного разу. Чекаю в цьому році влітку сина в гості. А в минулому році з дружиною літали до сестри на Камчатку.
Окрім ремонту і невеликого домашнього господарства, подружжя гандболістів любить разом ловити рибу, ходять по гриби. Збирають лише білі, в минулому році знайшли аж 750 штук! Люблять до схочу поласувати чорницею прямо в лісі. Живуть у гармонії з природою, насолоджуються чистим повітрям і красою староборовицької землі.
С.О.Дубініна та В.І.Нечай зріднилися з селом і не уявляють уже, як жили раніше без Старих Борович. Цьогорічного 9 Травня на своєму авто возили звукову апаратуру і дітей у Гвоздиківку на мітинг до Дня Перемоги.
– Односельці дуже вдячні їм за допомогу. Ми так звикли до подружжя, що вважаємо їх нашими, і щовесни з нетерпінням чекаємо їхнього приїзду, - каже в.о. старости Алла  Шевардіна. – Нехай більше таких приємних і доброзичливих людей приїжджає до нас. Не будуть хати стояти пустками і село оживає.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора