У рубриці «Як нас обслуговують» в минулому номері «Променя» була опублікована скарга жительки села Нові Боровичі щодо поведінки водія. Факт дійсно мав місце.
Це був водій синього хлібовоза, який доставляє сновський хліб у магазини, як зазначено в публікації, але помилково було вказано його ім’я Микола, а не Олексій. У клюсівському напрямку возить хліб ще один підприємець, у якого працює водій Микола. Проте магазин поблизу спиртозаводу він не обслуговує.
Тема новоборовицького хліба викликала жваві обговорення. Причому, зачепила не лише головних фігурантів, а й багатьох сторонніх людей, котрі у різні часи відчули на собі щось подібне, спіткнулися із ситуацією, коли торговельники поставилися до них, м’яко кажучи, некоректно.
Серед тих, хто наполегливо захотів відгукнутися – водії.
Ось короткі їхні думки.
Микола Кошель:
– До статті у «Промені» під заголовком «Я не заслужила такого ставлення» я не маю ніякого відношення, оскільки хлібобулочні вироби у зазначену торговельну точку не доставляю. Хліб підприємця Гзирбаляна завше свіжий і якісний, а люди, що його реалізують – чемні і ввічливі. Тому прошу зупинитися усіх, хто мені в чомусь намагався дорікати…
Олексій Кухаренко:
– Дивуюся, як у газеті вийшло стільки плутанини з іменами водіїв, як допустила вона стільки неперевіреної інформації?
Приміром, пані Залужна стверджує, що чергу люди займають ще до 8-ої ранку, щоб купити хлібину, але дуже незрозуміло, чому така ситуація виникає тоді, як у селі аж 5 магазинів. І чому хліба недостатньо для людей замовляють самі продавці?
Зрештою, не моя це, водійська, провина, що десь комусь не вистачає певної продукції. У цьому винні не водії. Як і в якості хліба. Черствий він, глевкий, з пліснявою – ці питання іншим особам треба ставити, а не простим водіям.
До речі, у даному випадку було багато емоцій, непорозумінь, образ, яких можна було б уникнути чи хоч пом’якшити.
Приміром, вагітну продавчиню лихоманило, неприємно було й іншим учасникам гострої розмови, а взагалі, здавалося, що сценарій цієї розмови був, наче підготовлений, спрограмований.
І наостанок. Чомусь в газетах статті лише про славну поліцію, відважних пожежників, надзвичайно чесних депутатів і т.д. і т.п., а от про хлібовозів пишуть лише такі пані з Нових Борович. Чомусь взимку ніхто не сказав спасибі, коли хліб доставляли по заметах у віддалені села, такі як Мощенка, Деревини, Хрінівка, Клюси, Прибинь, Перелюб і т.д. Доставляли навіть тоді, коли не доходили туди ні шкільні автобуси, ні рейсові маршрутки, ні поштовики. Ніхто чомусь не пише в газеті про те, як о 4-ій ранку в заметіль водії завозять 30-річні «корита», щоб люди отримали своєчасно свою «заслужену» хлібину. Чомусь ніхто не пише про дівчат і жінок, які в 30-градусну спеку на вулиці печуть той хліб в цеху, де всі 60 градусів. То ми що тоді, так, обслуговуючий персонал такої еліти, як ви, пані Залужна? І, можливо, шановна, в мене не такі величезні заслуги перед Батьківщиною, як у Вас (Ви самі декілька разів наголошували, що маєте 40 років трудового стажу), але я теж навчався в інституті і теж вмію писати. Тому інтелігентно Вас запрошую до нас на роботу, щоб Ви навчили нас як треба працювати. Ми ж не перекупники «купи-продай», ми виробники, і часто все стається не так, як нам би того хотілося. Ламається техніка, «ламаються» люди, бо наша праця теж не мед, і в нас нема 200-тисячних премій, як у депутатів та НАБУ. Тому майте повагу і до нас, і до нашої праці. Тоді все буде добре та без образ ціною в 7,50.
Це був водій синього хлібовоза, який доставляє сновський хліб у магазини, як зазначено в публікації, але помилково було вказано його ім’я Микола, а не Олексій. У клюсівському напрямку возить хліб ще один підприємець, у якого працює водій Микола. Проте магазин поблизу спиртозаводу він не обслуговує.
Тема новоборовицького хліба викликала жваві обговорення. Причому, зачепила не лише головних фігурантів, а й багатьох сторонніх людей, котрі у різні часи відчули на собі щось подібне, спіткнулися із ситуацією, коли торговельники поставилися до них, м’яко кажучи, некоректно.
Серед тих, хто наполегливо захотів відгукнутися – водії.
Ось короткі їхні думки.
Микола Кошель:
– До статті у «Промені» під заголовком «Я не заслужила такого ставлення» я не маю ніякого відношення, оскільки хлібобулочні вироби у зазначену торговельну точку не доставляю. Хліб підприємця Гзирбаляна завше свіжий і якісний, а люди, що його реалізують – чемні і ввічливі. Тому прошу зупинитися усіх, хто мені в чомусь намагався дорікати…
Олексій Кухаренко:
– Дивуюся, як у газеті вийшло стільки плутанини з іменами водіїв, як допустила вона стільки неперевіреної інформації?
Приміром, пані Залужна стверджує, що чергу люди займають ще до 8-ої ранку, щоб купити хлібину, але дуже незрозуміло, чому така ситуація виникає тоді, як у селі аж 5 магазинів. І чому хліба недостатньо для людей замовляють самі продавці?
Зрештою, не моя це, водійська, провина, що десь комусь не вистачає певної продукції. У цьому винні не водії. Як і в якості хліба. Черствий він, глевкий, з пліснявою – ці питання іншим особам треба ставити, а не простим водіям.
До речі, у даному випадку було багато емоцій, непорозумінь, образ, яких можна було б уникнути чи хоч пом’якшити.
Приміром, вагітну продавчиню лихоманило, неприємно було й іншим учасникам гострої розмови, а взагалі, здавалося, що сценарій цієї розмови був, наче підготовлений, спрограмований.
І наостанок. Чомусь в газетах статті лише про славну поліцію, відважних пожежників, надзвичайно чесних депутатів і т.д. і т.п., а от про хлібовозів пишуть лише такі пані з Нових Борович. Чомусь взимку ніхто не сказав спасибі, коли хліб доставляли по заметах у віддалені села, такі як Мощенка, Деревини, Хрінівка, Клюси, Прибинь, Перелюб і т.д. Доставляли навіть тоді, коли не доходили туди ні шкільні автобуси, ні рейсові маршрутки, ні поштовики. Ніхто чомусь не пише в газеті про те, як о 4-ій ранку в заметіль водії завозять 30-річні «корита», щоб люди отримали своєчасно свою «заслужену» хлібину. Чомусь ніхто не пише про дівчат і жінок, які в 30-градусну спеку на вулиці печуть той хліб в цеху, де всі 60 градусів. То ми що тоді, так, обслуговуючий персонал такої еліти, як ви, пані Залужна? І, можливо, шановна, в мене не такі величезні заслуги перед Батьківщиною, як у Вас (Ви самі декілька разів наголошували, що маєте 40 років трудового стажу), але я теж навчався в інституті і теж вмію писати. Тому інтелігентно Вас запрошую до нас на роботу, щоб Ви навчили нас як треба працювати. Ми ж не перекупники «купи-продай», ми виробники, і часто все стається не так, як нам би того хотілося. Ламається техніка, «ламаються» люди, бо наша праця теж не мед, і в нас нема 200-тисячних премій, як у депутатів та НАБУ. Тому майте повагу і до нас, і до нашої праці. Тоді все буде добре та без образ ціною в 7,50.
Комментариев нет:
Отправить комментарий