У Нових Боровичах залишився лише один ветеран війни – Сергій Аніщенко. Він – останній з тих, хто на власні очі бачив та відчув на собі весь жах війни, той, хто втрачав на ній своїх близьких та друзів, той, хто відчайдушно боровся за наше з вами майбутнє.
Сергій Микитович воював у 645 полку, був артилеристом. Спочатку – заряджаючим протитанкової гранати, далі – заступником навідника.
Ще й досі чоловік не може забути ті жахливі події. Ту незліченну кількість битв, яку довелося пережити. Та незважаючи на все, довгоочікувана перемога відбулася, і Сергій Микитович повернувся додому. Там на нього чекали батько з сестрою, мати ж, на жаль, не дочекалася сина з війни.
І до, і після війни чоловік завжди любив та поважав працю. Тому одразу, як тільки повернувся, знайшов роботу. Спершу ходив на різні підзаробітки, а потім – до самісінької пенсії був фуражиром на фермі.
Зустрів і своє єдине кохання – скромну та добру дівчину Віру. Разом вони виростили та виховали трьох чудових доньок – Валентину, Людмилу, Тетяну та сина Федора. Декілька років тому Віри Іванівни не стало. Діти роз’їхалися по містах, а чоловік залишився жити сам.
Людмила, одна з доньок чоловіка, покинула життя в Києві і переїхала в Нові Боровичі, придбавши там зі своїм чоловіком будиночок поблизу батька. Зараз вона постійно поруч із ним, допомагає та підтримує в усьому. Частенько навідуються до старенького й інші діти.
Цього року 20 червня Сергію Микитовичу виповнюється 92 роки. І хоч здоров’я його і погіршилося, він ще сам ходить, непогано бачить та навіть курей тримає у господарстві. Тож бажаємо вам, шановний ювіляре, многая літа!
Тетяна ЛИТВИН
Сергій Микитович воював у 645 полку, був артилеристом. Спочатку – заряджаючим протитанкової гранати, далі – заступником навідника.
Ще й досі чоловік не може забути ті жахливі події. Ту незліченну кількість битв, яку довелося пережити. Та незважаючи на все, довгоочікувана перемога відбулася, і Сергій Микитович повернувся додому. Там на нього чекали батько з сестрою, мати ж, на жаль, не дочекалася сина з війни.
І до, і після війни чоловік завжди любив та поважав працю. Тому одразу, як тільки повернувся, знайшов роботу. Спершу ходив на різні підзаробітки, а потім – до самісінької пенсії був фуражиром на фермі.
Зустрів і своє єдине кохання – скромну та добру дівчину Віру. Разом вони виростили та виховали трьох чудових доньок – Валентину, Людмилу, Тетяну та сина Федора. Декілька років тому Віри Іванівни не стало. Діти роз’їхалися по містах, а чоловік залишився жити сам.
Людмила, одна з доньок чоловіка, покинула життя в Києві і переїхала в Нові Боровичі, придбавши там зі своїм чоловіком будиночок поблизу батька. Зараз вона постійно поруч із ним, допомагає та підтримує в усьому. Частенько навідуються до старенького й інші діти.
Цього року 20 червня Сергію Микитовичу виповнюється 92 роки. І хоч здоров’я його і погіршилося, він ще сам ходить, непогано бачить та навіть курей тримає у господарстві. Тож бажаємо вам, шановний ювіляре, многая літа!
Тетяна ЛИТВИН
Комментариев нет:
Отправить комментарий