Звичайну сільську хатину на віддаленій від центру села вулиці придбав 9 років тому в Старих Боровичах відомий каскадер Олександр Філатов. Каже, що бував за свої 67 років усюди. Карпати своєю величчю вражають, Сибір – своєю могутньою природою, практично нечепаною рукою людини. Бачив інші тихі і глухі місця, де можна відпочити від мегаполісів, але тут – на Сновщині - йому сподобалося найбільше.
Народився і виріс він у Ленінграді, займався різними видами спорту. Але в тринадцять зрозумів, що без коней жити не може, тому пішов у кінно-спортивну школу. Разом зі своїми найкращими друзями не тільки вчилися верховій їзді, але й тихцем пробували виконувати трюки: придумували їх самі та повторювали ті, які бачили у зарубіжних вестернах у місцевому кінотеатрі. (Причому в той же час Олександр примудрився стати чемпіоном з бальних танців у школі!)
Каскадери Микола Ващилін та Олександр Філатов (справа) на зйомках лицарського турніру у «Стрілах Робін Гуда», 1975 р.
Вже у 16 років його майстерність з верхової їзди помітили і вперше запросили знятися у фільмі «Дневные звезды» для виконання трюку з конем. Це був дебют! З того часу вирішив, що буде зніматися в кіно. Проте була і друга мрія дитинства – Олександра Філатова завжди вабили ракети. Тому він вступає до Ленінградського військово-механічного інституту міністерства оборони, щоб отримати професію інженера-механіка ракетобудівництва. Згодом через кінний спорт кидає навчання, потім іде в армію, де служить у кавалерійському полку.
– В армії мені трохи «вставили мізки», - каже, усміхаючись, каскадер, - і я вирішив поновити навчання в інституті. Довелося знову здавати вступні іспити в той же вуз, на той же факультет.
Будучи студентом, не полишав тренуватися, удосконалював майстерність падіння з коней на повному ходу. Вже у 1971 році шість найкращих вірних друзів з Олександром Філатовим організували першу приватну конюшню, в якій було 18 коней. Але ж, окрім захоплення каскадерством, якось треба було заробляти собі на життя і годувати коней. Тож у вихідний день Олександр разом з Тамарою, яка теж була у команді, зіграли закохану парочку, що каталась на конях поблизу Катеринського палацу. Від відпочиваючих не було відбою – всі хотіли взяти коней на прокат. У такий спосіб почали заробляти перші гроші. Займалися і тренуванням бажаючих освоїти верхову їзду. Потім посипалися пропозиції зйомок у кіно. Та одного разу саме через це Олександра мало не вигнали з університету, бо хтось доповів, що він працює каскадером. На той час в СРСР це іноземне слово було під забороною і офіційно професії каскадера не існувало. Таких людей, як Філатов, називали трюкачами. У 1977 році молоді й амбітні трюкачі поїхали в Москву, організувавши страйк щодо визнання професії «каскадер». Дослухались до них тільки через п’ять років – лише у 1985 році була прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР, яка узаконила цю професію.
Тренування у власній школі ентузіастів відбувалися 4 рази на тиждень по 4 години. Дисципліна і пунктуальність були суворі. За спізнення на хвилину встановили штраф 5 рублів. Всі трюки, всі рухи ідеально й наполегливо відпрацьовувалися.
– Тому за всі 50 років моєї кар’єри каскадера у нашої команди не було жодної серйозної травми, яка б загрожувала життю. І я цим пишаюся, - говорить Олександр Васильович. - Синці, переломи, забої – це, звичайно, було, як же без них. Головне для безпеки – ретельна підготовка, яка займає набагато більше часу, ніж сам трюк.
Після здобуття вищої освіти у Ленінграді Олександр Філатов отримав направлення на завод ім.Артема у Київ. До цього він побував там ще на 3-му курсі, де познайомився з майбутньою дружиною. Тож у столицю України вирішив переїхати остаточно. Робота на заводі йому дуже подобалася. Але думки про кіно не полишали.
Завдяки карате знайомиться з Володимиром Коваленком – головним інженером кіностудії ім.Довженка. Саме він вмовив Олександра Філатова покинути ракетобудування і перейти на роботу в кіно. Це сталося у 1979 році. Посаду «каскадер» Володимиру так тоді і не вдалося ввести, бо керівництво його не підтримало, проте, пішовши на компроміс, записали «актор-каскадер». На той час Олександр Філатов був єдиним у Союзі офіційно прийнятим на роботу каскадером у штаті кіностудії.
– Жодного разу не пошкодував, що закінчив інститут. Всі здобуті знання мені згодилися у постановці різних трюків, - каже Олександр Філатов.
– Ви виконували їх лише з кіньми?
– Ні, з мотоциклом, наприклад. Переворот мотоцикла з коляскою і пасажиром – цей трюк досі ніхто не повторив! Ми зробили його удвох з Миколою Сисоєвим. Проте з автомобілями трюків - не роблю, є спеціалісти, які виконують їх набагато краще за мене. А от з кіньми нема жодного трюку в світі, який би я не виконав за своє життя.
Каже, що «зірковою хворобою» свого часу теж захворів, проте швидко «одужав». Справжній актор має бути людяним і професіоналом, а всі «зіркові», на думку каскадера, то середні актори.
Сам він взяв участь у зйомках більш ніж трьохсот фільмів, в тому числі і зарубіжних режисерів: «Хлеб, золото, наган», «Шестой», «Мио, мой Мио», «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго», «Возвращение с орбиты», «Одиссея капитана Блада», «Стрелок Шарп» (Великобританія), «Дом летающих кинжалов», 2004 (Китай — США), «Тарас Бульба». Знімався О.В.Філатов у фільмі відомого режисера, документаліста Сергія Лозниці (до речі, зйомки його кінокартини «Щастя моє» у 2010 році проходили саме завдяки Олександру на Сновщині). Доводилося готувати декорації у Мурманському порту на криголамі, і в Криму – в Севастополі. Доводилося падати у прірву і на асфальт… Працював як з вітчизняними, так і з закордонними каскадерами. Згодом Олександр Філатов став сам продюсером. Каже, що у світі кіно є геніальні режисери. Але їх фільми не допускають на телебачення. Іноді вирішує не талант, а гроші чи амбіції, як не прикро.
На Сновщину Олександр Філатов потрапив під час зйомок фільму «Тяжелый песок» режисера А.Борщевського. Вперше працював не за спеціальністю – не каскадер і не постановник, а допомагав будувати декорації нашого «Голлівуду». Ще тоді сподобалося наше Поліське місто своєю унікальністю, природою, людьми. Згодом у 2007 році без перерви і вихідних 8 місяців знімався у фільмі «Тарас Бульба».
- Це була дуже важка картина, ми навіть у Лаврі отримували благословення на зйомки. Працювали в кадрі з шістьма волами. Два тижні після зйомок я ніяк не міг прийти до тями. Це був грудень. Мені зателефонував Віталій Зайончковський, з яким я познайомився під час роботи над «Тяжелым песком», і запропонував приїхати (у тоді ще Щорс) відпочити.
Я погодився з великим задоволенням. Під час розмови він спитав у мене: чи купив я тут будинок? Почивши у відповідь – «Ні», Віталій Броніславович тут же сказав: «Я зараз повезу тебе в одне чудове місце!» Уявляєте – мороз, снігу повно, а ми їдемо у Старі Боровичі! Саме взимку на світанку я вперше побачив це село і його гористу місцевість. Мені дуже сподобалося і, не вагаючись, я згодом купив тут собі дачу, - розповів Олександр Філатов.
З того часу він намагається тут по можливості проводити свій вільний час. Його гостями у Старих Боровичах інкогніто були навіть закордонні мільйонери, щоб відпочити на природі, послухати спів солов’я і погрітися на печі… За можливості, приїжджає дружина Іра. І, звичайно, куми та близькі друзі. Приїздив до каскадера Руслан Ткаченко з Нових Борович за порадами щодо кінних трюків.
Іноді каскадер пише сам сценарії майбутніх фільмів, надихаючись сільським життям. Запитую: «Над чим працюєте зараз?» З усмішкою швидко відповів: «Над городом! І банею».
Буває так, що один телефонний дзвінок може вирвати Олександра Філатова зі Старих Борович, і він вже летить на зйомки нового фільму. «Жаль, що іноді саджаю грядки, картоплю, а зібрати урожай не вдається, – говорить чоловік. – Бо їду на кілька місяців на знімальний майданчик».
Спілкуватися зі знаменитим каскадером було легко і просто. Він чудовий співрозмовник, цікава і приємна людина, яка бачила життя і цінує його, бо виконує ідеально запаморочливі смертельні трюки та вчить цьому інших.
– Мої знання стають в нагоді щодня. Я і творча людина, і технічна водночас. Корінний «містянин», а пораюсь на городі з лопатою. Потім беру інструменти теслі і йду будувати баню. Це моя мрія – швидше її тут завершити. А ви запам’ятайте, якщо не парились у бані, то ще й не жили, - каже на прощання Олександр Миколайович.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора та з Інтернету
Народився і виріс він у Ленінграді, займався різними видами спорту. Але в тринадцять зрозумів, що без коней жити не може, тому пішов у кінно-спортивну школу. Разом зі своїми найкращими друзями не тільки вчилися верховій їзді, але й тихцем пробували виконувати трюки: придумували їх самі та повторювали ті, які бачили у зарубіжних вестернах у місцевому кінотеатрі. (Причому в той же час Олександр примудрився стати чемпіоном з бальних танців у школі!)
Вже у 16 років його майстерність з верхової їзди помітили і вперше запросили знятися у фільмі «Дневные звезды» для виконання трюку з конем. Це був дебют! З того часу вирішив, що буде зніматися в кіно. Проте була і друга мрія дитинства – Олександра Філатова завжди вабили ракети. Тому він вступає до Ленінградського військово-механічного інституту міністерства оборони, щоб отримати професію інженера-механіка ракетобудівництва. Згодом через кінний спорт кидає навчання, потім іде в армію, де служить у кавалерійському полку.
– В армії мені трохи «вставили мізки», - каже, усміхаючись, каскадер, - і я вирішив поновити навчання в інституті. Довелося знову здавати вступні іспити в той же вуз, на той же факультет.
Будучи студентом, не полишав тренуватися, удосконалював майстерність падіння з коней на повному ходу. Вже у 1971 році шість найкращих вірних друзів з Олександром Філатовим організували першу приватну конюшню, в якій було 18 коней. Але ж, окрім захоплення каскадерством, якось треба було заробляти собі на життя і годувати коней. Тож у вихідний день Олександр разом з Тамарою, яка теж була у команді, зіграли закохану парочку, що каталась на конях поблизу Катеринського палацу. Від відпочиваючих не було відбою – всі хотіли взяти коней на прокат. У такий спосіб почали заробляти перші гроші. Займалися і тренуванням бажаючих освоїти верхову їзду. Потім посипалися пропозиції зйомок у кіно. Та одного разу саме через це Олександра мало не вигнали з університету, бо хтось доповів, що він працює каскадером. На той час в СРСР це іноземне слово було під забороною і офіційно професії каскадера не існувало. Таких людей, як Філатов, називали трюкачами. У 1977 році молоді й амбітні трюкачі поїхали в Москву, організувавши страйк щодо визнання професії «каскадер». Дослухались до них тільки через п’ять років – лише у 1985 році була прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР, яка узаконила цю професію.
Тренування у власній школі ентузіастів відбувалися 4 рази на тиждень по 4 години. Дисципліна і пунктуальність були суворі. За спізнення на хвилину встановили штраф 5 рублів. Всі трюки, всі рухи ідеально й наполегливо відпрацьовувалися.
– Тому за всі 50 років моєї кар’єри каскадера у нашої команди не було жодної серйозної травми, яка б загрожувала життю. І я цим пишаюся, - говорить Олександр Васильович. - Синці, переломи, забої – це, звичайно, було, як же без них. Головне для безпеки – ретельна підготовка, яка займає набагато більше часу, ніж сам трюк.
Після здобуття вищої освіти у Ленінграді Олександр Філатов отримав направлення на завод ім.Артема у Київ. До цього він побував там ще на 3-му курсі, де познайомився з майбутньою дружиною. Тож у столицю України вирішив переїхати остаточно. Робота на заводі йому дуже подобалася. Але думки про кіно не полишали.
Завдяки карате знайомиться з Володимиром Коваленком – головним інженером кіностудії ім.Довженка. Саме він вмовив Олександра Філатова покинути ракетобудування і перейти на роботу в кіно. Це сталося у 1979 році. Посаду «каскадер» Володимиру так тоді і не вдалося ввести, бо керівництво його не підтримало, проте, пішовши на компроміс, записали «актор-каскадер». На той час Олександр Філатов був єдиним у Союзі офіційно прийнятим на роботу каскадером у штаті кіностудії.
– Жодного разу не пошкодував, що закінчив інститут. Всі здобуті знання мені згодилися у постановці різних трюків, - каже Олександр Філатов.
– Ви виконували їх лише з кіньми?
– Ні, з мотоциклом, наприклад. Переворот мотоцикла з коляскою і пасажиром – цей трюк досі ніхто не повторив! Ми зробили його удвох з Миколою Сисоєвим. Проте з автомобілями трюків - не роблю, є спеціалісти, які виконують їх набагато краще за мене. А от з кіньми нема жодного трюку в світі, який би я не виконав за своє життя.
Каже, що «зірковою хворобою» свого часу теж захворів, проте швидко «одужав». Справжній актор має бути людяним і професіоналом, а всі «зіркові», на думку каскадера, то середні актори.
Сам він взяв участь у зйомках більш ніж трьохсот фільмів, в тому числі і зарубіжних режисерів: «Хлеб, золото, наган», «Шестой», «Мио, мой Мио», «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго», «Возвращение с орбиты», «Одиссея капитана Блада», «Стрелок Шарп» (Великобританія), «Дом летающих кинжалов», 2004 (Китай — США), «Тарас Бульба». Знімався О.В.Філатов у фільмі відомого режисера, документаліста Сергія Лозниці (до речі, зйомки його кінокартини «Щастя моє» у 2010 році проходили саме завдяки Олександру на Сновщині). Доводилося готувати декорації у Мурманському порту на криголамі, і в Криму – в Севастополі. Доводилося падати у прірву і на асфальт… Працював як з вітчизняними, так і з закордонними каскадерами. Згодом Олександр Філатов став сам продюсером. Каже, що у світі кіно є геніальні режисери. Але їх фільми не допускають на телебачення. Іноді вирішує не талант, а гроші чи амбіції, як не прикро.
На Сновщину Олександр Філатов потрапив під час зйомок фільму «Тяжелый песок» режисера А.Борщевського. Вперше працював не за спеціальністю – не каскадер і не постановник, а допомагав будувати декорації нашого «Голлівуду». Ще тоді сподобалося наше Поліське місто своєю унікальністю, природою, людьми. Згодом у 2007 році без перерви і вихідних 8 місяців знімався у фільмі «Тарас Бульба».
- Це була дуже важка картина, ми навіть у Лаврі отримували благословення на зйомки. Працювали в кадрі з шістьма волами. Два тижні після зйомок я ніяк не міг прийти до тями. Це був грудень. Мені зателефонував Віталій Зайончковський, з яким я познайомився під час роботи над «Тяжелым песком», і запропонував приїхати (у тоді ще Щорс) відпочити.
Я погодився з великим задоволенням. Під час розмови він спитав у мене: чи купив я тут будинок? Почивши у відповідь – «Ні», Віталій Броніславович тут же сказав: «Я зараз повезу тебе в одне чудове місце!» Уявляєте – мороз, снігу повно, а ми їдемо у Старі Боровичі! Саме взимку на світанку я вперше побачив це село і його гористу місцевість. Мені дуже сподобалося і, не вагаючись, я згодом купив тут собі дачу, - розповів Олександр Філатов.
З того часу він намагається тут по можливості проводити свій вільний час. Його гостями у Старих Боровичах інкогніто були навіть закордонні мільйонери, щоб відпочити на природі, послухати спів солов’я і погрітися на печі… За можливості, приїжджає дружина Іра. І, звичайно, куми та близькі друзі. Приїздив до каскадера Руслан Ткаченко з Нових Борович за порадами щодо кінних трюків.
Іноді каскадер пише сам сценарії майбутніх фільмів, надихаючись сільським життям. Запитую: «Над чим працюєте зараз?» З усмішкою швидко відповів: «Над городом! І банею».
Буває так, що один телефонний дзвінок може вирвати Олександра Філатова зі Старих Борович, і він вже летить на зйомки нового фільму. «Жаль, що іноді саджаю грядки, картоплю, а зібрати урожай не вдається, – говорить чоловік. – Бо їду на кілька місяців на знімальний майданчик».
Спілкуватися зі знаменитим каскадером було легко і просто. Він чудовий співрозмовник, цікава і приємна людина, яка бачила життя і цінує його, бо виконує ідеально запаморочливі смертельні трюки та вчить цьому інших.
– Мої знання стають в нагоді щодня. Я і творча людина, і технічна водночас. Корінний «містянин», а пораюсь на городі з лопатою. Потім беру інструменти теслі і йду будувати баню. Це моя мрія – швидше її тут завершити. А ви запам’ятайте, якщо не парились у бані, то ще й не жили, - каже на прощання Олександр Миколайович.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора та з Інтернету
Комментариев нет:
Отправить комментарий