Григорій Гетьманенко (на фото) з с.Петрівка був мобілізований на службу в зону проведення антитерористичної операції під час 2-ї хвилі мобілізації, в 2014 році. Потрапив у Зайцеве, поблизу Дзержинська (нині перейменований на Торецьк) Донецької області, у «нульову» зону.
Сама лише її назва звучить моторошно. Так називають розміщення найближчих постів до лінії розмежування між незалежною Україною і окупованою. Григорій був призначений на посаду начальника КЕС. Служба забезпечувала всім необхідним передову. Вантажі доводилося доставляти під постійними обстрілами з боку ДНР, втратив три КамАЗи. Але найважче було бачити, як гинуть бойові побратими. З ним разом служили чоловіки з Городні, Корюківки, найбільше було бійців із західної України. «Служили навіть ті солдати, чиї батьки та родичі не встигли переселитися на мирну частину України і залишилися в ДНР чи ЛНР, - каже атовець. – Дивно виходило, ніби проти своїх воювали...»
У зоні АТО Григорій Гетьманенко перебував до 2016 року, за цей час було і шестимісячне лікування у військовому госпіталі в Києві, куди воїна терміново доставили літаком. Після повернення додому чоловік продовжив працювати сторожем у місцевій школі, але згодом звільнився. Зараз він стоїть на обліку в центрі зайнятості. Болить дуже нога, нагадує про себе бойова травма. Григорій отримав статус учасника бойових дій, але інвалідність оформити поки що не вдається - не вистачає всіх довідок. Треба запит робити у військову частину або їхати туди самому.
Свою першу строкову службу він проходив у Керчі, там одружився і прожив на березі Чорного моря майже десять років. Але життя склалося так, що дружина з донькою (у Григорія є вже троє онуків) залишилися в Криму, а він повернувся в Петрівку. Влітку вони приїжджали провідувати його. Живе Григорій нині у батьківській хаті сам. Розповідає, що після повернення з зони АТО ніяк не міг звикнути до мирного життя. Переслідували нічні кошмари, часто схоплювався уві сні, здавалося, чує вибухи і постріли. Зараз потроху заспокоюється, бо, як кажуть, час лікує, але забути дні, проведені в «нульовій» зоні, Григорій ніколи не зможе.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
Сама лише її назва звучить моторошно. Так називають розміщення найближчих постів до лінії розмежування між незалежною Україною і окупованою. Григорій був призначений на посаду начальника КЕС. Служба забезпечувала всім необхідним передову. Вантажі доводилося доставляти під постійними обстрілами з боку ДНР, втратив три КамАЗи. Але найважче було бачити, як гинуть бойові побратими. З ним разом служили чоловіки з Городні, Корюківки, найбільше було бійців із західної України. «Служили навіть ті солдати, чиї батьки та родичі не встигли переселитися на мирну частину України і залишилися в ДНР чи ЛНР, - каже атовець. – Дивно виходило, ніби проти своїх воювали...»
У зоні АТО Григорій Гетьманенко перебував до 2016 року, за цей час було і шестимісячне лікування у військовому госпіталі в Києві, куди воїна терміново доставили літаком. Після повернення додому чоловік продовжив працювати сторожем у місцевій школі, але згодом звільнився. Зараз він стоїть на обліку в центрі зайнятості. Болить дуже нога, нагадує про себе бойова травма. Григорій отримав статус учасника бойових дій, але інвалідність оформити поки що не вдається - не вистачає всіх довідок. Треба запит робити у військову частину або їхати туди самому.
Свою першу строкову службу він проходив у Керчі, там одружився і прожив на березі Чорного моря майже десять років. Але життя склалося так, що дружина з донькою (у Григорія є вже троє онуків) залишилися в Криму, а він повернувся в Петрівку. Влітку вони приїжджали провідувати його. Живе Григорій нині у батьківській хаті сам. Розповідає, що після повернення з зони АТО ніяк не міг звикнути до мирного життя. Переслідували нічні кошмари, часто схоплювався уві сні, здавалося, чує вибухи і постріли. Зараз потроху заспокоюється, бо, як кажуть, час лікує, але забути дні, проведені в «нульовій» зоні, Григорій ніколи не зможе.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий