Якби я була художником, намалювала б з них картину – у райдужних кольорах, на найкращому полотні... І виставила б на найвиднішому місці, щоб усі бачили і милувалися, щоб і самі щось для себе взяли. Приміром, задумалися над даром любові і співпереживання, вмінням розуміти і прощати, трудитися для свого добробуту, щастя дітей.
У попільнян Віталія Григоровича й Катерини Андріївни Глінко все саме так. І у парі вони цілих 60 літ!!! І кохання своє нев’януче пронесли крізь дощі і тумани, роки й роботу. Він довго був фуражиром на фермі, вона – телятницею. Обоє гнули спини, без спочинку, віддаючись праці сповна – і в тодішньому радгоспі, і вдома, в сім`ї. Зростали і вилітали з гнізда їхні красені-сини, знаходячи свої місця в житті, заповнюючи ту нішу, про яку мріяли батьки, яка живила і напувала, робила стійкими і сильними. А Віталій Григорович й Катерина Андріївна лише раділи їхнім успіхам, невісткам, онукам й самі молоділи, витримували всі труднощі й долали проблеми.
Тому й досі це подружжя виглядає бадьорим і сонячним, таким милим і справжнім. Цю справжність було помітно неозброєним оком, вона струменіла звідусіль і викликала непідробне захоплення, бажання зичити світле довголіття, шанувати словами, вчинками і подарунками. Ось і на нещодавньому святі села їм вручили теплу ковдру, щоб зігрівала і повсякчас доводила: нема нічого найважливішого за тепло стосунків, тепло в душі і в житті.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
У попільнян Віталія Григоровича й Катерини Андріївни Глінко все саме так. І у парі вони цілих 60 літ!!! І кохання своє нев’януче пронесли крізь дощі і тумани, роки й роботу. Він довго був фуражиром на фермі, вона – телятницею. Обоє гнули спини, без спочинку, віддаючись праці сповна – і в тодішньому радгоспі, і вдома, в сім`ї. Зростали і вилітали з гнізда їхні красені-сини, знаходячи свої місця в житті, заповнюючи ту нішу, про яку мріяли батьки, яка живила і напувала, робила стійкими і сильними. А Віталій Григорович й Катерина Андріївна лише раділи їхнім успіхам, невісткам, онукам й самі молоділи, витримували всі труднощі й долали проблеми.
Тому й досі це подружжя виглядає бадьорим і сонячним, таким милим і справжнім. Цю справжність було помітно неозброєним оком, вона струменіла звідусіль і викликала непідробне захоплення, бажання зичити світле довголіття, шанувати словами, вчинками і подарунками. Ось і на нещодавньому святі села їм вручили теплу ковдру, щоб зігрівала і повсякчас доводила: нема нічого найважливішого за тепло стосунків, тепло в душі і в житті.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Доброго дня! Як приємно бачити рідненьких наших!!!!!!!!!!!на сторінках газети "Промінь Жовтня"! Нехай довго живуть, будуть здорові та щасливі. Щиро дякую тим,хто висвітлив історію їх життя та справжнього кохання, хто не забуває про літніх людей, покоління - яке подарувало нам ЖИТТЯ!!!!!!!
ОтветитьУдалитьЗ повагою, Валентина Савенко (Глінко), місто Чернігів