Це редакційне відрядження стало для мене незвичним. Бо ніколи ще не бувала, як здалося, на краю світу рідної Сновщини, де лише ліс і поле, вітер і порожні хати… У Філонівці, колись великій, із птахопідприємством і колгоспом, купою людей, щебетом дітлахів. Наразі живуть лише дві сім’ї – Ярошенки та Філони. Кожна з них – окрема сторінка публікації, окрема доля з присмаком гіркоти, випробувань, але віри і великої працелюбності. Хоча життєвий шлях і не був усіяний квітами, довелося пройти через багато труднощів, але зараз сімейне життя для них – тиха гавань, повна злагоди.
А почати хотілося із подружжя Катерини Степанівни та Костянтина Івановича Ярошенків. У парі вони більше 60 років, кожен день яких – особливий, теплий, наповнений любов’ю та турботою одне- про одного. Познайомилися випадково на вокзалі. Костя завербувався після армії до Казахстану, в Гомелі вийшов на перон покурити і там зустрів її… Свою долю, у рясній спідниці та куфайці. З тих пір закохані не розлучалися.
Ганна Петрівна Філон.
А почати хотілося із подружжя Катерини Степанівни та Костянтина Івановича Ярошенків. У парі вони більше 60 років, кожен день яких – особливий, теплий, наповнений любов’ю та турботою одне- про одного. Познайомилися випадково на вокзалі. Костя завербувався після армії до Казахстану, в Гомелі вийшов на перон покурити і там зустрів її… Свою долю, у рясній спідниці та куфайці. З тих пір закохані не розлучалися.
Пошукові системи не одразу знаходять інформацію про цю місцину. А сновчани і взагалі дивуються назві – Філонівка. І лише старожили розповідають, що колись це було квітуче село. Люди трудилися в колгоспі, на птахооб’єднанні, працював магазин. Зараз же дорога до села пролягає розораними землями і видніються вони, куди дивляться очі.
– Це зараз тут оброблені поля, а колись був ліс. Густий, старий, не віриться, що збирали в ньому білі гриби, то й дорога до села пролягала такими зарослями, що важко було пройти з велосипедом, не кажучи про автівку. Коли влітку горіла суха трава і село було під загрозою, то на глибоких вибоїнах навіть застрягла пожежна машина. А зараз це вже справді дороги, завдяки Олександру Свідельському, директору ТОВ «Забарівське», що спеціалізується на вирощуванні картоплі. Його хлопці і зимою частенько чистять шлях, бо можете уявити в якому він стані. Дістатися до Філонівки ой, як нелегко. Як тільки прийшла на роботу, то в селі було приблизно 40 мешканців, зараз зареєстровано 6 осіб, але постійно проживають дві сім’ї – подружжя Ярошенків та Філонів (мати з сином). Люди працьовиті, добрі, нічого поганого про них сказати не можу, – розповідає в. о. старости Людмила Гордієнко.
Вона саме їхала вітати їх зі святом, приготувала подарунки. І вчасно, що й наше відрядження із запланованим візитом.
Першою нас зустріла оселя Філонів. Ганна Петрівна трудилася майже все життя на птахооб’єднанні, а зараз проживає з найстаршим сином Віктором. Він саме готував їсти, бо мати, на жаль, погано відновилася після інсульту. Батько помер, тому все домашнє господарство тримається на ньому. Він і прибирає, і їсти варить, і курей з кобилою доглядає. Хатинка у Філонів невелика, але затишна, чиста, працює радіо, телевізор. У сім’ї є також мобільний телефон, що значно полегшує життя. Дрова на зиму також є, але небагато. Раз у місяць доставляють пошту та пенсію, без затримок. Якщо ж самим кудись поїхати, то на поміч приходить кобила, яку продавати не збираються. Хліб та інші продукти привозить зі Сновська найменший син – Юрій, який часто навідується до рідних і допомагає по господарству.
Побачивши, як живуть люди, йдемо знайомитись ще з однією сім’єю – Ярошенків. На порозі ганку нас зустріла їхня донька Валентина, котра приїхала із Корюківки. Розповідає, що гостить тут дуже часто і не сама, а з чоловіком Юрієм, адже роботи тут вистачає для них обох.
Господиню дому ми саме побачили за роботою, вона перебирала часник. Катерині Степанівні вже 89 років, її чоловікові Костянтину 88. Удвох багато розмовляють, розповідають за своє життя та показують фото із сімейних альбомів. Побачили ми там і вирізку із газети «Промінь», датовану 24.10. 2009. Це ж уявіть, рівно десять років тому!
Сівши поруч, подружжя розказує про своє перше знайомство, про роки життя спочатку в Козельці, тепер у Філонівці. Катерина Степанівна взагалі родом із Лосинівки, а Костянтин місцевий, тутешній. Познайомившись тоді на вокзалі, вже не уявляли життя одне без одного. Народили і виховали трьох дітей, плідно працювали все життя, трудилися, аби заробити на хліб. Вона – у колгоспі і на птахооб’єднанні, нагороджена медалями за трудові досягнення. Він працював вантажником і на залізниці, завжди тримали господарство та обробляли город. Мали лише добру славу і повагу у людей.
Незважаючи на свої поважні роки, і зараз не хочуть сидіти без діла.
Мені з роботою краще, – запевняє Катерина Степанівна.
Гостинна оселя, повна старих фотографій, має ще багато чого розповісти гостям, адже зберігає в собі душу не одного покоління. Тому обов’язково навідаємося сюди знову. Щоб показати їх і в сторіччя. Шанси є, оскільки ніякі хвороби і нещастя не в силі здолати такі стосунки. Мабуть, і все. Про дві зовсім різні і водночас схожі долі, дві типові українські родини. Побільше б їм захисту від держави, мізерних побутових вигод, пристойніших пенсій. Хоча вони, власне, і без цього звикли. Працюють, духом не падають. Так і минають дні за днями у працьовитих філонівців.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий