14 жовтня українці святкують одразу три свята - Свято Покрови Божої Матері, День українського козацтва та День захисника України.
Всі вони пов’язані між собою, адже ще з давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою козаків, а нині - відважних захисників, які боронять землі України на сході.
Серед таких мужніх та сильних духом захисників – Олександр Ванжула.
Родом чоловік із Кременчука, що на Полтавщині. Із самого малечку його життя було дуже складним та непередбачуваним. Але сильний духом чоловік мужньо витримував усі удари долі. Найболючіший стався, коли не стало обох батьків, тоді йому виповнилося лише 3 роки. Далі хлопчика забирає до себе тітка Ольга, сестра матері, яка мешкала у Великому Щимелі. Щоправда у селі він прожив лише рік. Потрапив до іншої тітки, вже у Чернігів.
– У Чернігові я ходив до садочка та до початкової школи,– згадує Олександр Павлович. А після трьох класів опинився у Городнянській школі-інтернат. Здобувши освіту токаря, поїхав до рідної сестри (по батькові) спершу у гості, а потім знайшов там роботу на нафтопереробному заводі бетонником. Почалася перебудова і на роботі відбувалися скорочення, під які потрапив і я.
Саме тоді Олександр вирішив повернутися до тьоті у Великий Щимель, де влаштувався у колгоспі «Промінь» на тваринницьку ферму, а після розпаду господарства довелося йти на пилораму. Можливо, трудився б там і досі, та у 2015 році був призваний до лав Збройних сил України.
– Спершу я два місяці вчився у Полтаві. Став механіком-радіотелефоністом-гранатометником. А у вересні, цього ж року, мене направили на Донецький напрямок, у район Богданівки. Я був зв’язківцем-гранатометником у тридцятій Новгород-Волинській бригаді,- розповідає Олександр Ванжула.
Про час на фронті та ті події, які довелося пережити, чоловік згадує неохоче. Відслуживши рік, вирішив боронити країну і далі, підписавши контракт.
За свою мужність та відчайдушність Олександр був нагороджений медалями «Учасник бойових дій» та «Учасник АТО», за сумлінне та добросовісне виконання своїх обов’язків отримав Подяку та Грамоту командира батальйону.
Чого тільки не довелося побачити та пережити чоловікові на війні. Та, попри все, він знайшов у собі сили змінити життя. Переїхав до Єліного, де зустрів кохану жінку, полюбивши її сина, як власного. Зараз разом в’ють сімейне гніздечко та мріють, щоб війна скоріше закінчилася, а майбутнє покоління жило в мирній та стабільно сильній державі.
Тетяна ЛИТВИН
Фото з архіву героя
Всі вони пов’язані між собою, адже ще з давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою козаків, а нині - відважних захисників, які боронять землі України на сході.
Серед таких мужніх та сильних духом захисників – Олександр Ванжула.
Родом чоловік із Кременчука, що на Полтавщині. Із самого малечку його життя було дуже складним та непередбачуваним. Але сильний духом чоловік мужньо витримував усі удари долі. Найболючіший стався, коли не стало обох батьків, тоді йому виповнилося лише 3 роки. Далі хлопчика забирає до себе тітка Ольга, сестра матері, яка мешкала у Великому Щимелі. Щоправда у селі він прожив лише рік. Потрапив до іншої тітки, вже у Чернігів.
– У Чернігові я ходив до садочка та до початкової школи,– згадує Олександр Павлович. А після трьох класів опинився у Городнянській школі-інтернат. Здобувши освіту токаря, поїхав до рідної сестри (по батькові) спершу у гості, а потім знайшов там роботу на нафтопереробному заводі бетонником. Почалася перебудова і на роботі відбувалися скорочення, під які потрапив і я.
Саме тоді Олександр вирішив повернутися до тьоті у Великий Щимель, де влаштувався у колгоспі «Промінь» на тваринницьку ферму, а після розпаду господарства довелося йти на пилораму. Можливо, трудився б там і досі, та у 2015 році був призваний до лав Збройних сил України.
– Спершу я два місяці вчився у Полтаві. Став механіком-радіотелефоністом-гранатометником. А у вересні, цього ж року, мене направили на Донецький напрямок, у район Богданівки. Я був зв’язківцем-гранатометником у тридцятій Новгород-Волинській бригаді,- розповідає Олександр Ванжула.
Про час на фронті та ті події, які довелося пережити, чоловік згадує неохоче. Відслуживши рік, вирішив боронити країну і далі, підписавши контракт.
За свою мужність та відчайдушність Олександр був нагороджений медалями «Учасник бойових дій» та «Учасник АТО», за сумлінне та добросовісне виконання своїх обов’язків отримав Подяку та Грамоту командира батальйону.
Чого тільки не довелося побачити та пережити чоловікові на війні. Та, попри все, він знайшов у собі сили змінити життя. Переїхав до Єліного, де зустрів кохану жінку, полюбивши її сина, як власного. Зараз разом в’ють сімейне гніздечко та мріють, щоб війна скоріше закінчилася, а майбутнє покоління жило в мирній та стабільно сильній державі.
Тетяна ЛИТВИН
Фото з архіву героя
Комментариев нет:
Отправить комментарий