Іноді моя внучка говорить: «Я не розумію, як ви жили без телевізора, телефона тощо?» Так, ми зараз живемо в час прогресу, а я народилася в 1950 році. У сім`ї було 3 дівчинки і брат. Я – найстарша. Було нелегко, але ми ніколи не бідували. Батько працював та ще був плотником. Робив хвіртки, ворота людям по селу, після роботи шив вдома чоботи, підшивав валянки. Хромові чоботи були навіть у мене, молодшим вони вже не знадобилися. Їм купували у магазині.
Коли збільшилася сім`я, батько разом з мамою майже самотужки збудував більший дім, який тепер згорів у Гуті-Студенецькій (хоч там і жили вже давно інші люди).
Згадую, якою була радість, коли батько після заробітків в іншому районі, привіз додому радіо на батарейках і патифон з пластинками. Хоч мама спочатку і сердилася. А коли на свято до нашого двору сходилась молодь і не тільки, слухати той патифон, мама ще й сама грала на балалайці, співала пісні й частівки (яких знала більше сотні). Мати теж працювала в колгоспі ланковою, потім техпрацівницею в школі. А ще шила на швейній машинці всім нам сукні, спіднички, кофтинки. Люди приносили матерію та також просили щось пошити, вона бралася за усю роботу. Як вона все встигала? Благо була з нами батькова мама (наша бабуся), вона допомагала. У мами не було батьків (сирота років з 11). Всі діти здобули освіту, створили сім`ї і ніколи не забували своїх батьків. Завжди приїздили на свята, Дні народження і просто допомагати на городі, заготовляти сіно, дрова.
Я закінчила школу, здобула освіту вихователя дитячого садочка. По направленню поїхала в с. Петрівка. Там зустріла палке кохання. Переїхали в м. Миколаїв та жили там 4 роки бо чоловік працював на судобудівному заводі. До Сновська довелося переїхати, щоб бути ближче до батьків. Я працювала в дитячому садочку №2, потім в «Ромашці». Чоловік був інженером по обладнанню в побуткомбінаті, потім комендантом в адміністрації, два місяці був у Чорнобилі (одразу через місяць після вибуху). І ось уже з 23 лютого 2008 року пішов з освіти (хвороби Чорнобиля забрали).
Згадую вправні руки бабусі з веретеном, мами – з пряжою. Пам`ятаю весь процес виготовлення валянок, який в будинках людей виконували запрошені майстри. Все це було в радість і ніхто не жалівся, що нам погано, а комусь краще. Бо все було під мирним небом. Бабуся говорила: «Яке зараз хороше життя, тільки б не було війни».
Хоч літа пролетіли…
В житті все змінили,
Осінь холодна літечко вкрала,
Серцю журбу подарувала
А я не здаюся, з бідою борюся,
Сонечко бачу, до церкв йду
Щиро радію, що я ще живу,
І мрію про мир уві сні й наяву.
Згадалася стаття фізика матеріаліста Юрія Іванова, який не думав, що повірить в реальність духовного світу. Та все ж, аналізуючи зібрані випадки, прийшов до переконання, що наше народження на цьому світі подібне приходу на роботу. Ми приходимо сюди кожен зі своїм завданням – поганим чи хорошим. Уся інформація про те, як нам досягти поставлених цілей, міститься в духовному світі. Як майстер працює над своїм творінням, домагаючись кращого результату, так і духовний світ домагається досконалості і душі нашої в земному житті. Він навчає нас, спокушає і перевіряє. Він переконаний, що як будь-яка машина, що не виконує своїх завдань, підлягає знищенню, так і тіло людини буде схильне до передчасного руйнування, якщо його душа не справляється з тими завданнями, які на неї покладає духовний світ. Це одна з причин, по якій людина йде завчасно з життя, і з цим нічого не можна вдіяти. Я думаю, це так і є. Головне, щоб в житті людини траплялось більше хороших людей, тоді буде і спокій в душі, і не ятритимуть її душу погані спогади.
Аналізуючи своє життя, розумію, в мене так і було. В школі, на роботі, в сім`ї (як у моїй, так і в чоловіка) в основному було розуміння, повага. І на квартирах, в яких ми жили, завжди був лад із хазяями. Поганого нічого навіть на думку не йде. Чому це так?
Думаю, це допомога від Бога по молитвах матері і бабусі. Любіть близьких і тільки не ображайте. Цінуйте кожну мить в житті, як радість, так і смуток (він теж нас чомусь навчає). Робіть добро і вам повернеться сторицею. «Дуже важливо зачепитись думкою за щось хороше. І чим краще буде в тебе всередині – тим яскравіше здаватиметься все навколо» (Слава Соломка). А ще любов (та, з якою одружувалися) та в сім`ї. Якщо вона була, то нікуди не дінешся. Це, як чистота в домі, її треба тільки підтримувати.
Ніна Іванівна Теліман, м.Сновськ
Комментариев нет:
Отправить комментарий