У магазин, де працює нині Людмила Баглай, завітали знайомі й запитали: «А ти себе бачила вчора (19 лютого) по телевізору в «Жди меня»? Вітаємо!» Жінка дуже здивувалася уважності земляків, і відповіла, що не дивилася передачі, тому довелося переглянути її згодом в повторі.
А починалася ця історія не зі Сновська, а з Вінниччини. Саме звідти родом Людмила Василівна, яка після закінчення Хмельницького кооптехнікуму за направленням приїхала на роботу в наш райцентр (тоді ще м.Щорс). Тут згодом вона і залишилася, вийшла заміж, народила сина і доньку, одружили їх разом з чоловіком.
Людмила Баглай розповідає, що у неї була тітка по матері, яка мала єдину доньку Марію (двоюрідну сестру Людмили). Батьки Марії розійшлися, а згодом мати померла і дівчина залишилася сиротою десь у 16-17 років.
- Виховувала її наша мама, - каже Людмила, - а Марія піклувалася про нас, меншеньких. (У Людмили є рідні брат з сестрою, а ще одну сестру вже 6 років тому поховала – Авт.). Вже тоді проявлялася творча натура Марії. Вона любила одягати мене з сестрами, робила нам макіяжі, бо мріяла сама бути артисткою. Мрія її збулася – вона стала солісткою Вінницької філармонії, а згодом поїхала на навчання до консерваторії в Саратов. З того часу ми спілкувалися тільки телефоном десь до 1999 року. Вона розповідала Людмилі, що дуже важко адаптуватися в Росії, що люди на Україні більш добродушні.
Та раптом зв`язок перервався. Хазяйка квартири, де жила Марія, відповіла Людмилі, щоб вона сюди більше не телефонувала, бо сестра її виїхала. Потім закружляв вир своїх буденних проблем, діти, допомога батькам… Але думка знайти двоюрідну сестру не полишала Людмилу. Разом з донькою намагалися шукати її через Інтернет, писали на передачу «Жди меня» в Москву. Та все було марно. Знали лише, що вона переїхала працювати з Саратова до Челябінська.
Одного разу Альона на сайті помітила афішу Челябінського театру, і їй здалося, що на ній була її двоюрідна тітка Марія. Запропонувала матері ще раз звернутися в «Жди меня», але вже в Київ.
- Це було в далекому 2013 році, до сумних подій на сході України. З того часу - ніякої звістки про сестру, - розповідає Людмила Баглай. – І раптом восени 2017-го телефонують мені з Москви, і пропонують приїхати в студію щодо пошуків Марії. Порадившись вдома, вирішила не їхати до Росії. Тим паче, що чоловік був категорично проти, і син, який побував в АТО. Сподівалися, що сестра в Челябінську, тож вже планували влітку цього року самостійно поїхати туди і якось знайти Марію.
А буквально через два тижні потому пролунав дзвінок з Київської студії «Жди меня. Україна», спитали Людмилу, чи не хоче вона дізнатися про долю сестри. Для цього необхідно обов’язково приїхати на зйомки в столицю. Але попередили, щоб була готова до всього, до будь-якої інформації.
Серце жінки калатало нестерпно – передумала все, що завгодно. А раптом – з Марією щось сталося? Бо коли телефонувала в російський театр в надії отримати телефон сестри, їй якось грубо відповіли, що не надаємо такої інформації, і її в нас нема. Брату й сестрі про цю розмову не розповідала, тримала в собі.
Діти переживали разом з мамою і підтримували її. В листопаді 2017 року Людмилу Баглай разом з донькою поїхали в київську студію.
- Прибути мали о 8-ій ранку. А запис розпочинався десь близько 18-00. Увесь день я не знаходила собі місця: що мені скажуть про сестру, де вона, чи жива? – згадує жінка. – І коли я почула її голос і побачила Марію на екрані, я уже не стримувала сліз. Я була така рада і щаслива, що знайшла її! Ми не бачилися 25 років!
Приїхати в студію на зустріч з двоюрідною сестрою Людмилою жінка тоді не змогла. Нині Марія Фролова (Шевера) - відома оперна діва Челябінського державного академічного театру опери і балету ім. Глінки, і саме тривав сезон виступів. Більше 30 років минуло, як Марія живе в Росії. Та на прямому зв’язку з київською студією при розмові з сестрою весь час переходила на чисту, без акценту, українську мову. Видно, що так їй говорити зручніше. Про свою Батьківщину Марія не забуває ніколи, тужить за нею і каже, що не проміняє її ні на які екзотичні країни.
У студії Людмилі передали телефон сестри і з того часу вони не припиняють спілкуватися. (Передача «Жди меня. Україна» вийшла в ефір через три місяці після зйомок, в лютому 2018 року). Сестри мають надію, що вже влітку цього року зустрінуться у Сновську. І хай як би не розпорядилася доля, обіцяють одна одній, що зв`язок між ними більше ніколи не обірветься!
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото з мережі Інтернет
Людмила Баглай з донькою Альоною в студії на записі телепередачі.
А починалася ця історія не зі Сновська, а з Вінниччини. Саме звідти родом Людмила Василівна, яка після закінчення Хмельницького кооптехнікуму за направленням приїхала на роботу в наш райцентр (тоді ще м.Щорс). Тут згодом вона і залишилася, вийшла заміж, народила сина і доньку, одружили їх разом з чоловіком.
Людмила Баглай розповідає, що у неї була тітка по матері, яка мала єдину доньку Марію (двоюрідну сестру Людмили). Батьки Марії розійшлися, а згодом мати померла і дівчина залишилася сиротою десь у 16-17 років.
- Виховувала її наша мама, - каже Людмила, - а Марія піклувалася про нас, меншеньких. (У Людмили є рідні брат з сестрою, а ще одну сестру вже 6 років тому поховала – Авт.). Вже тоді проявлялася творча натура Марії. Вона любила одягати мене з сестрами, робила нам макіяжі, бо мріяла сама бути артисткою. Мрія її збулася – вона стала солісткою Вінницької філармонії, а згодом поїхала на навчання до консерваторії в Саратов. З того часу ми спілкувалися тільки телефоном десь до 1999 року. Вона розповідала Людмилі, що дуже важко адаптуватися в Росії, що люди на Україні більш добродушні.
Та раптом зв`язок перервався. Хазяйка квартири, де жила Марія, відповіла Людмилі, щоб вона сюди більше не телефонувала, бо сестра її виїхала. Потім закружляв вир своїх буденних проблем, діти, допомога батькам… Але думка знайти двоюрідну сестру не полишала Людмилу. Разом з донькою намагалися шукати її через Інтернет, писали на передачу «Жди меня» в Москву. Та все було марно. Знали лише, що вона переїхала працювати з Саратова до Челябінська.
Одного разу Альона на сайті помітила афішу Челябінського театру, і їй здалося, що на ній була її двоюрідна тітка Марія. Запропонувала матері ще раз звернутися в «Жди меня», але вже в Київ.
- Це було в далекому 2013 році, до сумних подій на сході України. З того часу - ніякої звістки про сестру, - розповідає Людмила Баглай. – І раптом восени 2017-го телефонують мені з Москви, і пропонують приїхати в студію щодо пошуків Марії. Порадившись вдома, вирішила не їхати до Росії. Тим паче, що чоловік був категорично проти, і син, який побував в АТО. Сподівалися, що сестра в Челябінську, тож вже планували влітку цього року самостійно поїхати туди і якось знайти Марію.
А буквально через два тижні потому пролунав дзвінок з Київської студії «Жди меня. Україна», спитали Людмилу, чи не хоче вона дізнатися про долю сестри. Для цього необхідно обов’язково приїхати на зйомки в столицю. Але попередили, щоб була готова до всього, до будь-якої інформації.
Серце жінки калатало нестерпно – передумала все, що завгодно. А раптом – з Марією щось сталося? Бо коли телефонувала в російський театр в надії отримати телефон сестри, їй якось грубо відповіли, що не надаємо такої інформації, і її в нас нема. Брату й сестрі про цю розмову не розповідала, тримала в собі.
Діти переживали разом з мамою і підтримували її. В листопаді 2017 року Людмилу Баглай разом з донькою поїхали в київську студію.
- Прибути мали о 8-ій ранку. А запис розпочинався десь близько 18-00. Увесь день я не знаходила собі місця: що мені скажуть про сестру, де вона, чи жива? – згадує жінка. – І коли я почула її голос і побачила Марію на екрані, я уже не стримувала сліз. Я була така рада і щаслива, що знайшла її! Ми не бачилися 25 років!
Приїхати в студію на зустріч з двоюрідною сестрою Людмилою жінка тоді не змогла. Нині Марія Фролова (Шевера) - відома оперна діва Челябінського державного академічного театру опери і балету ім. Глінки, і саме тривав сезон виступів. Більше 30 років минуло, як Марія живе в Росії. Та на прямому зв’язку з київською студією при розмові з сестрою весь час переходила на чисту, без акценту, українську мову. Видно, що так їй говорити зручніше. Про свою Батьківщину Марія не забуває ніколи, тужить за нею і каже, що не проміняє її ні на які екзотичні країни.
Марія Фролова (Шевера).
У студії Людмилі передали телефон сестри і з того часу вони не припиняють спілкуватися. (Передача «Жди меня. Україна» вийшла в ефір через три місяці після зйомок, в лютому 2018 року). Сестри мають надію, що вже влітку цього року зустрінуться у Сновську. І хай як би не розпорядилася доля, обіцяють одна одній, що зв`язок між ними більше ніколи не обірветься!
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото з мережі Інтернет
Комментариев нет:
Отправить комментарий