Живе на вулиці – і спить, і їсть, і плаче…

Двері мого редакційного кабінету цей чоловік переступив самотужки… Відразу наголосив «Я прийшов до вас як до останньої надії. Допоможіть!»

А далі – впереміш зі сльозами – почалася гірка розповідь про те, як впродовж майже трьох місяців ночує у міському сквері поблизу «Ощадбанку», як намагається поновити документи, як переносив операцію на нозі (причиною ампутації кінцівки стала гангрена), де шукає їжу… Виявляється, що після нищівної пожежі у Мостках, коли разом з хатою згоріли і свідоцтва, і паспорт, і код, їх так ніхто по-новому не зробив… А куди ж прихиститися без вказаних паперів? Нікуди!!! Ні в лікарню, ні в Новоборовицьке стаціонарне відділення для престарілих… Хоча, зрештою, який він у 40 літ престарілий? Він – Сентябрьов Сергій Анатолійович, без батьків і рідних, даху над головою і копійчини в кишені… Хто він? Як бути йому далі, коли на утримання не беруть, а попереду холодні осінні дощі, зима…
Дивилася на нього, брудного, скаліченого (фізично і морально) і не могла зрозуміти, чому подібне коїться у 21 сторіччі, чому ніхто не бачить, як на очах гине людина… Він же людина…
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора