Кажуть, що написаного на роду, неможливо оминути: доля так чи інакше підведе до правильного вибору…
Тато, майор міліції у відставці, шанований колишній начальник державтоінспекції В.О. Дубина не приховував, що волів би бачити продовжувачем династії правоохоронців свого сина. Донька Наталя мріяла про роботу вчительки.
По закінченні Новозибківського педучилища працювала в Тур’янській і Новомлинській школах. І треба ж було під час виборів зустріти таткового колегу. Працівник міліції порадив дівчині перейти до них – якраз у райвідділі була вакансія у кримінальній міліції у справах неповнолітніх.
- Тато був категорично проти, - пригадує Н.В. Тєрєбілова. – А мама підтримала мене. Певно, наші аргументи були переконливими й тато здався. Хоча мама при цьому з сумом констатувала: у чоловіка не буде дружини, у дітей – матері, а у мене – доньки.
Відтоді минуло десять років. У кримінальній міліції Наталі працювати не довелося. А от дільничний інспектор із неї вийшов хороший. Дільниця старшого лейтенанта об’єднує в собі села Гвоздиківка, Старі й Нові Боровичі, Загребельна Слобода, Піщанка, Жовідь, Гірськ, Хрінівка й Клюси. Відстань значна, й долати її доводиться маршрутними та шкільними автобусами, транспортом лісництва, попутними ав-тівками (спасибі людям, які зупиняються і підвозять). Іноді мусить повертатися із далеких сіл пішки, сподіваючись на випадковий транспорт.
Зазвичай люди скупі на похвалу роботи міліцейських працівників. Частіше нарікають. Та, попри це, Наталя Володимирівна любить свою професію за те, що вона дарує спілкування з людьми, нові знайомства й відкриття. Не раз доводилося спостерігати зміну настрою співбесідників. Якщо перша реакція на людину в формі негативна, то в ході розмови потерпілі поступово відтають, змінюють думку. Так часто неприйняття дільничного інспектора переходить у приязні стосунки, довіру до працівника міліції.
Сама Н.В. Тєрєбілова зізнається, що відчуває себе затребуваною. Кожен день життя несе щось нове й кожен день не схожий на попередній. Звичайно, в її роботі зустрічається багато негативу. Та, попри все, вона старається знайти й запам’ятати щось хороше. І досі її не покинула романтика професії. Доводиться брати участь у розслідуванні цікавих справ, але частіше трапляються буденні.
Приміром, кілька років тому, коли Наталя була включена в оперативну групу, їй з колегами вдалося по гарячих слідах розслідувати грабіж, вчинений раніше судимим: він вихопив у працівника прокуратури сумочку (серед іншого там були ключі від прокуратури) й зник. Завдяки чіткому керівництву тодішнього заступника начальника райвідділу міліції С.О. Симонка, резонансну справу швидко було розкрито. Або недавно звернулася жінка: з хліва вкрадено два мішки кукурудзи й стільки ж вівса. Підозра одразу впала на сусіда. Половину вкраденого вдалося повернути, а половину він «загнав» за чверть літра горілки. Вразило те, як п’яничка, «правдиво» дивлячись у вічі, клявся у своїй невинності.
Наталя не приховує, що у перші роки роботи в міліції їй дуже допомагав авторитет батька. Приємно було чути схвальні відгуки. Дізнавшись, що вона – донька В.О. Дубини, люди допомагали їй у Сновському, Рогізках, Нових Боровичах та інших селах. Вдячна своїм наставникам С.О. Симонку, Ю.В. Ткаченку, В.Г. Куценку, В.О. Мірошниченку й багатьом іншим досвідченим правоохоронцям, у яких вчилася спілкуванню з людьми, переймала досвід.
З роками зрозуміла, що працівник міліції має бути психологом, різнобічною людиною. Але головне, напевне, - фанатично відданим професії. Ось іще один випадок: близько дев’ятої вечора виклик у Нові Боровичі в будинок престарілих. По приїзду виявилося, що скандальний чоловік, напившись, перебуває в неадекватному стані. Розмову довелося відкласти на завтра. У тверезому стані людина розкаялася, поо-біцяла більше не випивати й поки що слова дотримується.
Пам’ятаючи, що гнів викликає агресію, Наталя завжди намагається бути доброзичливою і терплячою. Пригадує, що лише один раз зірвалася: три години слухала розповідь жінки про сімейні негаразди, а в цей час у неї самої син був удома один, а маленька донечка лежала в Чернігові в лікарні. Не пам’ятає, як сказала скаржниці: «А давайте тепер я вам розкажу про свої проблеми, про наболіле». Далі були великі неприємності на роботі. Н.В. Тєрєбілова досі не може збагнути, чому людина, якій вона допомагала, написала на неї скаргу.
У неї не склалося особисте життя. Із колишнім чоловіком вона продовжує спілкуватися. Дітей ростити допомагає мама. Адже Наталя часто затримується на службі. Зізналася, що в січні й лютому йшла на роботу, коли діти ще спали, а поверталася, коли вже спали. Старший, Гліб, розуміє маму й по-чоловічому терпляче чекає на неї. А от Маша дуже скучає і важко переносить розлуку. До речі, на запитання, ким мрієш стати, Гліб статечно відповів: «Я вже вибрав професію міліціонера». Хоча мама не приховує, що їй би цього не хотілося: занадто багато здоров’я і душевних сил забирає ця робота.
У неї красива посмішка, струнка дівоча статура. Її кредо – біблейське: «Стукайте і вам відкриють». Напевне, це перш за все стосується людських душ. Але коли потрібно, дільничний інспектор може проявити твердість характеру, непохитність. Та все ж глибоко в душі вона залишається жінкою з нерозтраченою ніжністю і люблячою матусею. Хоч і має суто чоловічу професію.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото Лариси МАРТИНЕНКО
Тато, майор міліції у відставці, шанований колишній начальник державтоінспекції В.О. Дубина не приховував, що волів би бачити продовжувачем династії правоохоронців свого сина. Донька Наталя мріяла про роботу вчительки.
По закінченні Новозибківського педучилища працювала в Тур’янській і Новомлинській школах. І треба ж було під час виборів зустріти таткового колегу. Працівник міліції порадив дівчині перейти до них – якраз у райвідділі була вакансія у кримінальній міліції у справах неповнолітніх.
- Тато був категорично проти, - пригадує Н.В. Тєрєбілова. – А мама підтримала мене. Певно, наші аргументи були переконливими й тато здався. Хоча мама при цьому з сумом констатувала: у чоловіка не буде дружини, у дітей – матері, а у мене – доньки.
Відтоді минуло десять років. У кримінальній міліції Наталі працювати не довелося. А от дільничний інспектор із неї вийшов хороший. Дільниця старшого лейтенанта об’єднує в собі села Гвоздиківка, Старі й Нові Боровичі, Загребельна Слобода, Піщанка, Жовідь, Гірськ, Хрінівка й Клюси. Відстань значна, й долати її доводиться маршрутними та шкільними автобусами, транспортом лісництва, попутними ав-тівками (спасибі людям, які зупиняються і підвозять). Іноді мусить повертатися із далеких сіл пішки, сподіваючись на випадковий транспорт.
Зазвичай люди скупі на похвалу роботи міліцейських працівників. Частіше нарікають. Та, попри це, Наталя Володимирівна любить свою професію за те, що вона дарує спілкування з людьми, нові знайомства й відкриття. Не раз доводилося спостерігати зміну настрою співбесідників. Якщо перша реакція на людину в формі негативна, то в ході розмови потерпілі поступово відтають, змінюють думку. Так часто неприйняття дільничного інспектора переходить у приязні стосунки, довіру до працівника міліції.
Сама Н.В. Тєрєбілова зізнається, що відчуває себе затребуваною. Кожен день життя несе щось нове й кожен день не схожий на попередній. Звичайно, в її роботі зустрічається багато негативу. Та, попри все, вона старається знайти й запам’ятати щось хороше. І досі її не покинула романтика професії. Доводиться брати участь у розслідуванні цікавих справ, але частіше трапляються буденні.
Приміром, кілька років тому, коли Наталя була включена в оперативну групу, їй з колегами вдалося по гарячих слідах розслідувати грабіж, вчинений раніше судимим: він вихопив у працівника прокуратури сумочку (серед іншого там були ключі від прокуратури) й зник. Завдяки чіткому керівництву тодішнього заступника начальника райвідділу міліції С.О. Симонка, резонансну справу швидко було розкрито. Або недавно звернулася жінка: з хліва вкрадено два мішки кукурудзи й стільки ж вівса. Підозра одразу впала на сусіда. Половину вкраденого вдалося повернути, а половину він «загнав» за чверть літра горілки. Вразило те, як п’яничка, «правдиво» дивлячись у вічі, клявся у своїй невинності.
Наталя не приховує, що у перші роки роботи в міліції їй дуже допомагав авторитет батька. Приємно було чути схвальні відгуки. Дізнавшись, що вона – донька В.О. Дубини, люди допомагали їй у Сновському, Рогізках, Нових Боровичах та інших селах. Вдячна своїм наставникам С.О. Симонку, Ю.В. Ткаченку, В.Г. Куценку, В.О. Мірошниченку й багатьом іншим досвідченим правоохоронцям, у яких вчилася спілкуванню з людьми, переймала досвід.
З роками зрозуміла, що працівник міліції має бути психологом, різнобічною людиною. Але головне, напевне, - фанатично відданим професії. Ось іще один випадок: близько дев’ятої вечора виклик у Нові Боровичі в будинок престарілих. По приїзду виявилося, що скандальний чоловік, напившись, перебуває в неадекватному стані. Розмову довелося відкласти на завтра. У тверезому стані людина розкаялася, поо-біцяла більше не випивати й поки що слова дотримується.
Пам’ятаючи, що гнів викликає агресію, Наталя завжди намагається бути доброзичливою і терплячою. Пригадує, що лише один раз зірвалася: три години слухала розповідь жінки про сімейні негаразди, а в цей час у неї самої син був удома один, а маленька донечка лежала в Чернігові в лікарні. Не пам’ятає, як сказала скаржниці: «А давайте тепер я вам розкажу про свої проблеми, про наболіле». Далі були великі неприємності на роботі. Н.В. Тєрєбілова досі не може збагнути, чому людина, якій вона допомагала, написала на неї скаргу.
У неї не склалося особисте життя. Із колишнім чоловіком вона продовжує спілкуватися. Дітей ростити допомагає мама. Адже Наталя часто затримується на службі. Зізналася, що в січні й лютому йшла на роботу, коли діти ще спали, а поверталася, коли вже спали. Старший, Гліб, розуміє маму й по-чоловічому терпляче чекає на неї. А от Маша дуже скучає і важко переносить розлуку. До речі, на запитання, ким мрієш стати, Гліб статечно відповів: «Я вже вибрав професію міліціонера». Хоча мама не приховує, що їй би цього не хотілося: занадто багато здоров’я і душевних сил забирає ця робота.
У неї красива посмішка, струнка дівоча статура. Її кредо – біблейське: «Стукайте і вам відкриють». Напевне, це перш за все стосується людських душ. Але коли потрібно, дільничний інспектор може проявити твердість характеру, непохитність. Та все ж глибоко в душі вона залишається жінкою з нерозтраченою ніжністю і люблячою матусею. Хоч і має суто чоловічу професію.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото Лариси МАРТИНЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий