Мати Марії Коваленко зі Смячі 17 років була прикута до ліжка через те, що невдало впала, оступившись на рівному місці. Через десять з лишнім років, що минули після її смерті, історія повторилася. З дочкою Марії – тридцятирічною Тетяною.
– Це трапилося третього червня минулого року, - розповідає жінка. – Таня послизнулася на мокрій (після дощу) траві. Впала і забила куприк.
Поойкала, та дуже не скаржилась. Звикла терпіти біль з дитинства – у неї постійно були проблеми з нирками.
Потім почалися головні болі, підскочив тиск. Ми викликали «Швидку»…
Врешті-решт дочку довелося везти в Чернігів. В обласній лікарні зробили томографію. У Тані уже був набряк мозку.
Десять днів вона пробула у комі, а 19 червня її не стало.
Ймовірніше за все, через уже напівзабуту травму зламалося життя і у іншої Маріїної доньки – Олени. Їй зараз 35.
– Десь після школи Лєна зі своїм товаришем розбилися на мотоциклі. Молодий організм тоді впорався зі стресом. Принаймні, він не давав про себе знати.
Згодом вона вийшла заміж. Неждано-негадано – в Швейцарію. Чоловік на рік від неї старший. Коли знайомились з ним у Києві, мені сподобався. Нівроку такий. Та мені, як кожній матері, головним було, щоб у них між собою лад був, щоб він жалів її.
На життя дочка не скаржилась. Шкодувала тільки, що без знання мов пристойної роботи у Швейцарії не знайти. За чотири з половиною роки, що вони були разом, вивчила французьку, німецьку та італійську. Вона в мене розумниця. І старанна. А попрацювати так і не довелося.
Ні з того, ні з сього почала хворіти. Звідки таке горе? Я всього передумала. Досі грішу на ту давню аварію. Травми зажили, а ляк, як кажуть у нас, вдавнився. Від нього багато біди буває.
Закінчилося тим, що чоловік подав на розлучення. Що тут вдієш? Не він перший, не він останній. У нас таке теж часто трапляється. Не на голому ж місці виникло прислів’я: брат любить сестру багатою, а чоловік дружину – здоровою.
Грошей, які він виплатив як компенсацію після розірвання шлюбу, вистачило на квартиру в Чернігові. Уже чотири роки Лєна там і живе. Сама. Досі ще не оговталась від недуги. Дітей у них не було.
А у Тані залишилась Алінка…
Коли її поховали , маленькій було всього сім місяців. Батько дитини залишився осторонь. Навіть допомогти – хоч чим-небудь – не спромігся. Він не смяцький, з іншого району. З Тетяною вони не були розписані. Увесь тягар упав на бабусині плечі.
– Може, це мене і врятувало, – каже тепер. – Чорна від горя, самій жити не хотілось, а подумаю про дитя: воно ж зовсім безпомічне, і розраюю себе – треба жити.
Легко Марії не було ніколи. Росла без батька. Зі шкільних років нарівні з дорослими працювала на силосних ямах. Потім поїхала в Носівський район – «на буряки». Повернулася, і знову в колгосп. Ланковою.
Вийшла заміж. Діти – одне за одним. Але навіть вони не скріпили родину. Марія з Олексієм розлучилися після 13 років подружнього життя. Вона залишилася з шістьма неповнолітніми дітьми і хворою (лежачою) матір’ю.
– Не розказати, як було важко, - зітхає. – Але тоді не було на душі такої печалі, як зараз.
А згодом зійшлася з хорошим чоловіком – Іваном Купрієнком. Він уже, на жаль, покійний. Довіку буду вдячна йому, що допоміг мені доростити дітей.
Зараз усі думки жінки – про Алінку:
– Після Таниної смерті я найбільше боялася, що її в мене відберуть. Як-не-як, мені уже 60. Ходила у сільраду просити. Ладна була на колінах благати, щоб не розлучали мене з онукою. Хто її, сироту, пожаліє у дитбудинку? Кому вона там потрібна?
Слава Богу і добрим людям, Алінку залишили зі мною.
Після того, як оформила опіку, у Марії трохи відлягло від серця. Та ненадовго. «Що буде з Алінкою, коли раптом зі мною щось станеться?» - з такими думками, – зізнається, – лягала і вставала. Поки не відкрилася старшій дочці Людмилі.
– Їй 38 років. У неї славний чоловік і двоє дітей. Донька вчиться на стоматолога, а син ще школяр. Живуть у Чернігові. У власному будинку.
« Матусю, ти знаєш: усі ми хочемо, щоб ти була здоровою і жила довго, - сказала мені Люда. – Але ти права – все може статися. Я уже думала про це. Не переживай. Ми з чоловіком Алінку не залишимо. Заберемо до себе і виростимо».
Не можу передати, якою щасливою я була після цих слів. Може, вперше в житті плакала не від горя – від радості…
Крім дочок, у Марії Коваленко – три дорослих сини. Двійнятам Колі і Толі – по 32. Перший одружений, живе в Чернігові. Кілька місяців тому став батьком.
Другий їздить на заробітки. Наймолодший – Віталій (йому – 28) живе у Смячі. Окремо, у своєму домі.
... Алінка зве Марію по - різному. Жінка відгукується і на «маму», і на «бабусю». Каже: підросте, сама вирішить, хто я їй.
А поки маленькій – нема й двох років. Саме – велика шкода.
- Своїх я колись на печі прив’язувала. А ця і піч рознесе, – посміхається жінка.
А за мить у неї – сльози на очах: непосидюча Алінка дістала Танин портрет. Притихла. Стоїть і цілує його…
Марія Ісаченко
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий