Від Сновська до Гути Студенецької – понад тридцять кілометрів. Село розташоване дуже близько до українсько-російського кордону. Більш-менш регулярно тут курсує лише один різновид транспорту – лісовози.
За словами діловода (тепер працює замість сільського голови) Тетяни Бас, населення Гути Студенецької і сусіднього Сального складається зі 154 осіб. З них пенсіонерів – 42. Живуть люди переважно з підсобного господарства. Сільська череда великої рогатої худоби налічує 38 корів. Є у гутенців кілька тракторів, троє коней. Працює пилорама з тирсобрикетним цехом, діє тут і підрозділ прикордонної служби. Соціальна сфера доволі обмежена, медпрацівника у фельдшерському пункті вже давно немає. (Дівчина, яка свого часу приїхала до Гути Студенецької за направленням, відпрацювала три роки й повернулася додому). Інколи у селі проводить прийом сімейний лікар Володимир Цуприк. А зазвичай у разі потреби по меддопомогу треба кудись їхати. У місцевого соцпрацівника на обслуговуванні 11 стареньких і немічних людей. Збереглися бібліотечні послуги, люди ще читають книжки, особливо взимку. Інколи в клубі організовуються концерти, на яких панує близька, майже сімейна атмосфера. У теплу пору року доводиться більше часу приділяти справам і клопотами. Багато хто чекає на сезон збору ягід та грибів, аби трохи підзаробити.
При нагоді «Промінь» поцікавився думкою тутешніх пенсіонерів стосовно наміру Кабінету Міністрів змінити правила виплати пенсій. Ох, довелося почути стільки цікавого на адресу теперішніх правителів. Люди просили: пишіть, що ми кажемо, бо як нас «нагорі» не чують, то, може, хоч на газетну публікацію звернуть увагу. Одна пенсіонерка відмовилася назвати своє прізвище, але не через страх, а через скромність. Сказала, що не вважає майбутню проблему особистою, бо стосується це кожного, хто має сиву голову. – Мені 68 років, чоловікові – 72. Я пропрацювала у колгоспній конторі, він – шофером. На двох маємо чотири з половиною тисячі гривень пенсії. Тисяча на місяць йде на ліки. Приносить гроші листоноша – і вони вже всі у нас розплановані. Що на продукти, що – на заготівлю дров, а що – онуку на день народження. Якщо нам видадуть банківські картки, то що ми у Гуті з ними будемо робити? Мені треба гроші, а не картка. Ото радять – купуй смартфон і розраховуйся за все через нього. Відповім правду: для мене оті технології, мов темний ліс. То що, доведеться у райцентр постійно їздити, щоб свої гроші зняти в банку? Автобус зі Сновська до нас не ходить, тож машину заправляти? Та й взагалі, мені зручно, коли пенсію приносить листоноша. Все. Крапка. На думку людей, реформа – це коли щось змінюється на благо. А якщо нам навіть пенсії перестануть приносити – то як воно називатиметься? Таке враження, що владоможці живуть у якомусь своєму світі.
… Одним з епіцентрів життя кожного невеличкого села є місцевий магазин. У Гуті Студенецькій «Промінь» поспілкувався з продавчинею Тетяною Летутою. За її словами, попит земляків на продуктові та побутові товари загалом задовольняється, хліб завозиться через день – виробниками зі Сновська, Чернігова та Києва. На запитання: «Яке воно, життя у вашому селі?» - відразу згадала про мобільний телефонний зв’язок. – Нестабільний він у нас, не в усіх місцях по селу можна дзвонити. Хіба взимку, коли мороз – то трохи покращується. Та що вже казати, ось у магазині не всюди ловить сигнал, найкраще - біля холодильника. (Усміхається). А у кабінеті старостинського діловода мобілка на підвіконні знаходиться. Там є хоч якась певність, що сигнал не зникне. Інколи може увімкнутися роумінг з російськими мобільними операторами, тоді дзвінок стане «золотим», бо з’єднання, скажімо, зі Сновськом, відбудеться через закордонну мережу. З відповідним міжнародним тарифом.
Гутенці вже приблизно рік, як живуть без прямого транспортного сполучення з райцентром. Автобус тричі на тиждень ходить лише до сусідніх Тихонович, до яких 7 кілометрів. (Люди мріють, аби хоча б у вівторок був рейс Сновськ-Гута. Бо по справах чи в магазин треба). Декілька молодих сімей через таку ситуацію придбали старенькі машини і вийшли зі скрути. Але ж не все населення може так вчинити.
Дивує і природа. Торік почали висихати колодязі. Один, що мав глибину на 13 кілець, тепер стоїть порожній. Щоправда, у парі колодязів біля річки ще можна набрати воду. А поза тим люди почали пробивати свердловини (у декого – до 30 метрів) і з допомогою насоса налагоджувати собі водопостачання.
Попри непрості умови життя гутенці зберігають у серцях любов до рідного краю. Можливо, саме такі почуття і дають їм можливість з надією дивитися в завтрашній день.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий