Важко нині усім. Скрізь. Та хто що б не казав, але найскладніший тягар несуть на собі ті, хто поблизу кордону, де день і ніч гул, стрілянина, вибухи. Подібну картину вже звикли бачити і переживати жителі Гірська. У цьому «найгарячішому» населеному пункті нашої громади ще залишається близько 40 осіб, частина з яких з виїздом у більш безпечніші місця досі не визначилася, частинавирішила взагалі нікуди з дому не переселятися – як би, нестерпно не було, які б додаткові загрози не насувалися. А загроз – купа, причому смертоносних, страшних.
Ще свіжі спогади і тривога від минулих (двотижневої давності) прильотів
по центру села,коли горіли старостат і магазин, коли рештки ворожих
безпілотників розліталися вулицями, садами, подвір’ями. І що ви думаєте в цій
екстремальній ситуації, з розумінням того, що ні пожежна, ні швидка не доїдуть,
робили люди? Ховалися? Ні! Самотужки гасили пожежі, прибирали потім уламки.
Газета дізналася про сміливу продавчиню, яка, перебуваючи на робочому місці,
орієнтувалася, як найпрофесійний рятівник: швидко знайшла драбину, відра, воду
і почала гасити палаючий дах торговельної точки. Затим на допомогу поспішили
інші сільчани, завадивши подальшому поширенню вогню, руйнації будівлі.
До речі, у
цьому героїчному селі є і медичний працівник, туди їздить пересувна поштова
автівка – везе пенсії, друковану продукцію, продовольчі товари.
Двічі на
тиждень завозиться хліб, регулярно провідує підопічних соціальна робітниця та
староста. У Олени Іванівни Анищенко кожна хвилина розписана, бо навантажень має
стільки, скільки не кожному чоловіку витримати. Вона – витримує, справляється,
серцем зігріваючи кожного, хто звертається, кому потрібна її порада, підтримка.
А звернень низка, роботи – повно, внесків у загальну скарбницю
патріотичних діянь – неміряно. Про власну безпеку Олена Іванівна взагалі мови
не веде, і ні про страх, про ризики. Каже, що буде зі своїми людьми в горі і в
радості, і що настане час, коли всі ми дочекаємося миру.
Олена Компанець
Комментариев нет:
Отправить комментарий