Побував недавно в Михайлівці, поговорив з людьми. Дякували, що заїхав. «А то, - казали, - вже почали, думати, що про нас геть усі забули. Та ми, слава Богу, ще живемо і не зовсім відірвані від світу. У діда Сергійка Андрія Євтіхійовича є телевізор. Під вечір збираємось у його хаті і все-все по ньому видивляємось.
Знаємо, як у Раді б’ються, де поїзд зійшов з колій, де автобус злетів з мосту, де літак упав, хто кого зарізав чи застрелив. А ще – як святкують багаті та знамениті – то ювілей дружини мера, то весілля дочки банкіра, то день ангела тещі фермера.
Нам, простим і бідним, до таких свят – зась. Для нас є хіба що день села. Та і по ньому тепер - ностальгія. Не так по ньому, як по літам, що їх не вернути. Залишається тільки згадувати і мріяти.
Як оголосили суботник і очистили від сміття вулицю. А потім запросили голову сільради Леоніда Сергійка, секретаря парторганізації Петра Білашка, директора відгодівельного радгоспу Володимира Комісаренка, кращих тваринників та доярок.
Прийшли аж два гармоністи - Микола Ушатий та Антон Молошок. Володимир Кліщенко був майже тверезий. Хвалився: і пійла наварив, і на свято не спізнився. А от Івана Нагорного та Анатолія Курила не було. У першого зламалась ковінька, а другого племінник відвіз лікуватися від запоїв.
На початку гармоністи зіграли «Яблучко». На сцену вийшла бригадир Ганна Ніколаєнко. Як вона виступала! Слухали і бачили перед собою сепараторний пункт, баню, дитсадок, школу, автобус, що курсує раз на день…
«Під завісу» слово взяв директор відгодівельного радгоспу Володимир Михайлович. Він сказав:
- Товариші! Виконуючи рішення ЦК КПРС, Пленумів ЦК, особисті вказівки нашого райкому партії, у нинішньому році ми досягли великих успіхів у здачі м’яса державі. Гадаю, всі працювали добросовісно. Але мушу повідомити: через недбалість нашої головного бухгалтера зарплати не буде. Гроші за м’ясо в сумі 30 мільярдів купонів вона не відвезла в банк, а залишила на ніч у своєму сейфі. Хто вкрав, хай вони йому поперек горла стануть. Міліція ці гроші шукає. Як знайде, виплатимо зарплату.
Телятниця Галина Васько, почувши про зарплату, гірко і невтішно заплакала. Її підтримали заслужені доярки Н.Ніколаєнко, В.Кучер, Т.Кліщенко, Н.Кліщенко. Навіть тракторист Іван Кліщенко, шморгнувши синім носом, пустив скуту чоловічу сльозу.
У цей час Володимир Михайлович заговорив про інше. Про автолавку, яка двічі на тиждень привозить хліб та мінералку і раз на місяць – свічки, сірники та мило.
Дід Андрій, вислухавши всіх, запропонував відкрити у Михайлівці будинок для старих і самотніх її мешканців.
З-поміж інших пропозицій була така: на місці тваринницької ферми поставити пам’ятник, а по селу встановити пам’ятні знаки з написами: «тут була школа», «тут була баня», «тут була тракторна бригада».
На завершення дійства гармоністи ще раз зіграли «Яблучко», а дід Андрій затанцював. Правда, сидячи.
P.S. Що в цих розповідях – правда, що – наснилося чи намріялось, не знаю. Раді, що їх слухають, наговорили всього. А я записав.
Георгій ЛЕПНЮК
Знаємо, як у Раді б’ються, де поїзд зійшов з колій, де автобус злетів з мосту, де літак упав, хто кого зарізав чи застрелив. А ще – як святкують багаті та знамениті – то ювілей дружини мера, то весілля дочки банкіра, то день ангела тещі фермера.
Нам, простим і бідним, до таких свят – зась. Для нас є хіба що день села. Та і по ньому тепер - ностальгія. Не так по ньому, як по літам, що їх не вернути. Залишається тільки згадувати і мріяти.
Як оголосили суботник і очистили від сміття вулицю. А потім запросили голову сільради Леоніда Сергійка, секретаря парторганізації Петра Білашка, директора відгодівельного радгоспу Володимира Комісаренка, кращих тваринників та доярок.
Прийшли аж два гармоністи - Микола Ушатий та Антон Молошок. Володимир Кліщенко був майже тверезий. Хвалився: і пійла наварив, і на свято не спізнився. А от Івана Нагорного та Анатолія Курила не було. У першого зламалась ковінька, а другого племінник відвіз лікуватися від запоїв.
На початку гармоністи зіграли «Яблучко». На сцену вийшла бригадир Ганна Ніколаєнко. Як вона виступала! Слухали і бачили перед собою сепараторний пункт, баню, дитсадок, школу, автобус, що курсує раз на день…
«Під завісу» слово взяв директор відгодівельного радгоспу Володимир Михайлович. Він сказав:
- Товариші! Виконуючи рішення ЦК КПРС, Пленумів ЦК, особисті вказівки нашого райкому партії, у нинішньому році ми досягли великих успіхів у здачі м’яса державі. Гадаю, всі працювали добросовісно. Але мушу повідомити: через недбалість нашої головного бухгалтера зарплати не буде. Гроші за м’ясо в сумі 30 мільярдів купонів вона не відвезла в банк, а залишила на ніч у своєму сейфі. Хто вкрав, хай вони йому поперек горла стануть. Міліція ці гроші шукає. Як знайде, виплатимо зарплату.
Телятниця Галина Васько, почувши про зарплату, гірко і невтішно заплакала. Її підтримали заслужені доярки Н.Ніколаєнко, В.Кучер, Т.Кліщенко, Н.Кліщенко. Навіть тракторист Іван Кліщенко, шморгнувши синім носом, пустив скуту чоловічу сльозу.
У цей час Володимир Михайлович заговорив про інше. Про автолавку, яка двічі на тиждень привозить хліб та мінералку і раз на місяць – свічки, сірники та мило.
Дід Андрій, вислухавши всіх, запропонував відкрити у Михайлівці будинок для старих і самотніх її мешканців.
З-поміж інших пропозицій була така: на місці тваринницької ферми поставити пам’ятник, а по селу встановити пам’ятні знаки з написами: «тут була школа», «тут була баня», «тут була тракторна бригада».
На завершення дійства гармоністи ще раз зіграли «Яблучко», а дід Андрій затанцював. Правда, сидячи.
P.S. Що в цих розповідях – правда, що – наснилося чи намріялось, не знаю. Раді, що їх слухають, наговорили всього. А я записав.
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий