понедельник, 17 декабря 2012 г.

Норге: країна гір і північного моря



Нащадки вікінгів називають свою країну Норге. Більше половини її кордону пролягає морем. Ольга Примак дісталася туди літаком за маршрутом «Київ-Талін-Осло-Тронхейм». (Квиток  обійшовся в 2000 гривень). Як-то кажуть, поснідала удома в Щорсі, а вечеряла вже у Тронхеймі, що розкинувся на березі фьйорду – глибокої скелястої  морської затоки. Оселилася в будинку, де жили чоловік та дружина (за професією – бухгалтери) і  чотирирічний хлопчик. Саме він і став її підопічним.

«Оповідь про Норвегію варто розпочати з того, що кожен тамтешній       мешканець зустрічає гостя з усмішкою – чи то митник на кордоні, чи продавець у магазині. Люди вони спокійні та ввічливі.  Більшість норвежців добре  знають англійську, тож іноземцю порозумітися з ними не складно. Власне, норвезька мова має легку граматику, але відчутно поділена на діалекти. Приміром, слово «я» на півночі,  в центрі й на півдні країни може звучати по-різному.
Майже половина Норвегії лежить за полярним колом,  але там не так холодно, як можна було б очікувати. Взимку середня температура 5-10 градусів морозу,  одного разу було -26. Але є інші ознаки близькості  до півночі – зимового періоду світанок настає лише о 9-ій годині, а в 16-00 вже геть темно. Інколи нічне небо засвічується полярним сяйвом. А після  випадіння снігу при смерканні настає «синя година», коли все навколо ніби відсвічує дивним світлом. (До речі, розчистку снігових заметів тамтешні комунальні служби зазвичай  закінчують  ще о 7-й годині ранку). Типовий пейзаж  - гори, що інколи нагадують наші Карпати. Проте є вершини, скуті вічною кригою. Попри близькість півночі влітку природа буяє квітами, гори вкривають спочатку  мати й мачуха, потім – кульбабки метрової довжини. Багато  норвежців полюбляють ловити рибу та полювати, однак це радше  шана традиційному укладу життя, ніж спосіб прохарчуватися. Картки на право промислу купують усі без винятку, хто виходить на берег моря з вудкою чи в угіддя.  Люди там совістливі. Охоче збирають ягоди – за це платити не треба, а ось грибами майже не цікавляться.
Мінімальна зарплатня в Норвегії – 100 гривень на годину.  Але при  цьому дуже великі податки і, напевно, найвищі в Європі ціни.  Пляшка підсолодженої води коштує 40 гривен. Та й вибір продуктів харчування не душе широкий – особливо це видно на молочній групі товарів. Побачити на прилавку лише декілька різновидів масла або майонезу – звична річ. Пояснюється така ситуація існуванням монополій і  недостатніми обсягами сільгоспвиробництва. (Дійсно, на кам’янистому грунті пшениця росте  погано). Стосовно одягу, то норвежці віддають перевагу  практичності. Зовні їхні речі зазвичай ніякі, практично без стилю, але у вжитку добрі. Хоча – про смаки не сперечаються. Щоправда, на відміну  від тієї ж Німеччини, зайнятися шопінгом у норвезьких магазинах іноземному туристу навряд чи вдасться.
За натурою норвежці чемні, але не дуже контактні. І це не вада – просто такий вже мають національний характер. Велелюдні застілля й гостювання для них велика рідкість. Сніданок  та обід – зазвичай бутерброди з кавою або чаєм, а вже на вечерю готують гарячі страви.  Просто-таки літрами вживають коку-колу. Чимало фанатів  риб’ячого жиру, дехто навіть вважає цей старовинний  продукт невід’ємною складовою щоденного раціону. Комусь до вподоби його  просто пити, комусь – ковтати капсули «з жирком», які не  мають специфічного запаху.
На дозвіллі мешканці Норвегії віддають перевагу лижному спорту,  легкоатлетичному бігу, грі у гольф, футбол або водне поло. Значною популярністю користуються клуби, де навчають латиноамериканським, бальним і сучасним танцям, для любителів  організовуються фестивалі хореографії. На вулицях Тронхейма  чимало дитячих майданчиків.
Масовий вихід на відпочинок, на лижні траси припадає  на одне з чотирьох державних свят – Великдень. Ще вони святкують  Різдво, феєрверками зустрічають Новий рік, а 17 травня  відзначають так званий національний день, коли люди,  вбрані у традиційний одяг й з прапорцями в руках, виходять на парад. Норвезькі домогосподарки мають розвагу - у передріздвяну пору прикрашають свою оселю в фіолетовий колір, на Різдво – у червоний, на Великдень – у жовтий, а 17 травня – у червоно-синьо-білий. Невід’ємним атрибутом сервірування є свічки на столах.
Норвезьким школярам оцінки не виставляють до 8 класу.  У програмі навчання є предмети на кшталт дивного поєднання фізики, хімії та біології.  Вчителі пріоритетно працюють над виявленням і розвитком індивідуальних схильностей учнів. Від першачка не дивина почути на запитання «Що робив день у школі?» відповідь «Катався на санчатах». До певної міри  це ніби продовження виховання в садку.  Їхня система дошкільної освіти доволі своєрідна. Є виховні заклади, де  малюків цілий день тримають на свіжому повітрі. Від негоди їх захищає водонепроникний капелюх, одяг і гумові чоботи. У такому вбранні дітям дозволяють міряти  глибину калюж, гратися, словом – пізнавати навколишній світ. Їдять вони бутерброди, передані батьками. Звісна річ, не всі садки такі, але… Що прикметно – систематизовані заняття з дітлахами не проводяться. Ранки, концерти, організовані розваги - такого там нема. Для людини, скажімо, з традиційним українським світоглядом інколи буває просто несила дивитися, як  малюки протягом дня  безсенсово ходять гральним майданчиком. (Є приклад, коли одна вихователька, що приїхала на роботу до Норвегії з колишнього Союзу, не втрималася й за власної ініціативи взялася проводити якісь заходи для дітей, аби чимось їх зайняти).
Медицина в Норвегії – галузь проблематична. Фахівці там не вистачає,  тож не дивина почути від  сімейного лікаря на звернення хворого: «Я зайнятий, передзвоніть через три дні».  На прийом треба діставатися  самостійно, чекати годинами у черзі. (Додому за викликом лікарі не виїжджають). Початкове лікування на суму до 2,5 тис. грн. пацієнт сплачує сам, решту компенсовує держава. Потрібно робити операцію – можуть призначити її через 6 місяців. Чекай. Поспішаєш – звертайся до приватної клініки, але в ній усе дорожче. Стосовно ж самолікування, то складається враження, ніби норвежці лікують парацетамом ледве не половину хвороб – від температури до хворого зуба».
Окремої згадки заслуговує  тема автомобілеводіння в Норвегії.  Ольга Примак отримала там водійські права й поділилася своїми враженнями від навчання керувати машиною. Все ніби як і в Україні  - тримісячні курси, теоретичні  іспити і практичний залік – у місті, на автостраді й у горах.  Але ж якими різними є водії у нас і там. Норвезькі – ввічливі,  завжди пропускають пішоходів, на магістралях  пильно дотримуються дистанції. Пасок безпеки обов’язковий, навіть на задньому сидінні. Про його користь  новачкам пояснюють вправою на тренажері: розганяють до  швидкості 5 км/год. й імітують зіткнення. Потім  запитують у непристібнутого водія: «Сподобалося? А уявіть, що зіткнення відбулося б на  швидкості 60 км/год. або й більше?»  Бензин у  Норвегії  коштує 20 грн. за літр. А пішоходи практично всі носять на  одязі нашивки зі світловідбиваючого матеріалу. (Це аби в темряві водію автомобіля було краще видно людину).
Для деяких людей з радянським менталітетом подекуди буває  складно зрозуміти мешканців Норвегії. Скажімо, коли вони вирішують  оновити меблі у будинку – їм треба викликати машину, перевезти речі на звалище, там їх зважать і вкажуть суму, яку слід сплатити за утилізацію.  Щоб уникнути  такої мороки, є ряд інтернет-сайтів з об’явами на кшталт «Віддам диван» або «Заберіть стіл». Дуже часто подібною інформацією користуються вихідці з колишнього СРСР. А порожню пластикову пляшку можна здати за одну, дві або й три гривні. Для когось – це наче приробіток. На вулицях великих норвезьких міст не дивина побачити і звичних  нам циган, які жебракують у перехожих. Приїхали вони туди здебільшого з Румунії й користуються поблажливим ставленням з боку поліції. Вистачає і мігрантів з різних країн Азії та Африки. Багато кому, хто отримав статус біженця через війну чи тоталітарні  переслідування, видають документи, надають соціальне житло, грошову допомогу тощо. Поміж норвезького суспільства є невдоволені з такої практики, бо подекуди гості (особливо мусульмани) почуваються аж надто вільно й уже починають ставити певні вимоги корінному населенню. Але широко обговорювати цю проблему наразі вважається політично некоректним.
Вельми цікавий розділ розповіді Ольги Примак – про її подорожі. Їй випала нагода здійснити піше сходження на найвищу вершину Норвегії – гору Галхоніген (2469 м). Підйом зайняв понад 4 години, але побачене там було варте витрачених зусиль. Взагалі, в норвезьких горах цікаво. Льодовики, струмки мають блакитний відтінок. А відчуття простору неначе дарує крила. Підсумовуючи ж своє дворічне перебуванні за кордоном, вона  зауважує: «Коли виникає життєва необхідність – іноземна  мова вчиться швидко. Через деякий час людина починає розуміти оточуючих, звикає до нового. Але разом з тим рано чи пізно надходить доволі складний момент в емоційному плані. Можливо, це ностальгія або нестача спілкування – хто його зна. Минув рік, і в мене з’явилося відчуття:  все ніби гаразд, все є, але нічого  не хочеться.  Це минулося згодом, однак і додало  досвіду самопізнання».
Ця стаття була б неповною без останнього запитання Ользі Примак: «А куди ще варто поїхати?» На мить вона замислилася, і потім відповіла: «Хочу побачити Гранд-каньйон в Америці – справжнє диво природи. Загалом же, не хочу зазирати наперед.  Якщо випаде шанс подорожувати, то без вагань ним скористаюся – це  точно».
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Туристу на замітку
Міф про дорожнечу авіаперельотів легко руйнується. Якщо не вірити рекламі й відмовитися від послуг посередників, можна доволі недорого подорожувати й літаком. Треба лише трохи часу провести за Інтернет-пошуком і навчитися здійснювати електронні грошові розрахунки. Є чимало так званих бюджетних авіакомпаній, що пропонують квитки за нормальною ціною. Вони не  годують пасажирів на борту, не утримують касових кімнат, їхні літаки «стартують» з невеличких аеропортів (не з Борисполя, а з Жулян). Якщо замовити квиток  заздалегідь, місяців за два, то він може обійтися  втричі дешевше. Також слід ловити момент і не  прогавити акційні пропозиції. Для прикладу, Ольга Примак отримала нагоду злітати з Тронхейма до столиці Швеції – міста Стокгольм й Фінляндії – Гельсінки лише по 400 грн. за рейс. Для бажаючих помандрувати – цілком прийнятна вартість. Стосовно внутрішньонорвезьких пересувань, то залізницею дістатися від Тронхейма до столиці  Осло коштує 1100 грн., а літаком (за умови попереднього  придбання квитка) – 300. Хоча поїздка у вагоні має свої  переваги – там на ніч видають плед, який потім дозволяється забрати із собою…Громадський транспорт у Норвегії дорогий. Годинний квиток на трамвай – 50 грн. Але замовивши його через Інтернет – отримуєш 10% знижку.Таким чином головний висновок полягає в тому, що навіть новачок, вирушаючи кудись далеко в дорогу, може звести свої витрати до мінімальних рамок.

Комментариев нет:

Отправить комментарий