Зачарована краса

Для нас, поліщуків, ліс – прадавній друг. Він і захистить, він і нагодує, він і обігріє. А яку насолоду дарує лише від споглядання у будь-яку пору року. Нині природа розщедрилась і подарувала нам справжню зиму. Новий рік зустрічали з тріскучими морозами, незаймано-білим снігом. Це вперше за багато років діти повірили, що Дід Мороз із Снігуронькою приїхали саньми, запряженими в оленів.

Минулого понеділка усе надворі раптом вкрилося інеєм. Ось вам іще подарунок – сірі гілки дерев стали мереживними, склалися химерні візерунки. А ліс і взагалі нині неповторний. Лапаті сосни і ялини звісили віти під вагою снігу, голочки заіскрилися сріблом інею. Краса неймовірна! Так і хочеться вийти з машини, торкнутися рукою цього дива і сказати словами класика: „Замри, миттєвість! Ти – прекрасна!”
У глибині лісу в сонній задумі стоять вікові сосни і лише в їх кронах на гілках-косах вітер виграє дивовижну мелодію. У ній вчувається протяжний зойк від холоду й тут же в мелодію вплітаються спогади про літепло, весняний щебіт птахів і осінній шепіт золотаво-червоного листя...
Будь-якої пори ми чекаємо щедрих дарів лісу: новорічної ялиночки в теплій оселі, ніжних конвалій навесні, солодких ягід влітку й осінніх грибів, які полюбляють гратися з нами в схованки.
А нині ліс завмер в зимовій казці, зачаровано дрімає і навіть не уявляє, яка краса його оточує.
Фотоетюд
Валентини ВОЛОКУШИНОЇ