Коли наприкінці грудня „вдарили” добрячі морози, у лавах місцевих рибалок почало спостерігатися явне пожвавлення. Нарешті поверхню річок та озер міцно скувала крига – сантиметрів двадцять, не менше, тож з’явилися можливості спробувати рибальського щастя у підльодній ловитві. Дійсно, виходь на замерзлу водну поверхню і шукай собі місце, де „точно клює сьогодні”. Хочеш – над мілиною, хочеш – біля ями.
Для Щорса звичною є картина, коли на вулицях можна побачити чоловіків з льодобуром і ящиком для снастей. Зранку вони йдуть у бік річки, а ближче до сутінків – повертаються назад. Днями вдалося запитати в одного рибалки, який провів день неподалік залізничного мосту: ну, як там, щось упіймав? „Еге ж, - відповів той, - окунька сантиметрів на десять і двох плотвичок такого ж розміру...” Словом, великим уловом на місцевих водоймах відзначитися складно. Збідніли місцеві річки на рибні ресурси. Результати „діяльності” браконьєрів-електровудників відчуватимуться ще довго... Ось і доводиться тим нашим землякам, які цінують справжній азарт риболовлі, вирушати кудись інде – на Десну або й Дніпро.
На прохання розповісти про початок цьогорічного зимового рибальського сезону мешканець Щорса Роман Грицюк спочатку відреагував без явного ентузіазму. (Мовляв, нічого особливого не впіймав, та й виходив на кригу лише тричі). Але врешті-решт погодився поділитися свіжими враженнями від підльодної риболовлі. Каже: „Безпечний лід з’явився лише в останніх числах грудня, тому вперше вибратися на Дніпро випала нагода після Нового року. З групою однодумців „скинулися” на пальне й вирушили машиною 3-го числа в дорогу. Той день ми домовилися вважати відкриттям чергового сезону. Зібралися, мов на свято. Щоправда, зранку „порадував” мороз у 23 градуси, але всі вирішили: навіть попри таку погоду їдемо. Попереду на нас чекав шлях довжиною в 115 кілометрів. За Черніговом по автотрасі доїхали до моста на білоруський бік річки. Неподалік знаходилася штучна затока (місцеві називають її „Тарілка”), розповідають – на тому місці колись був кар’єр із видобування піску. Ось там ми й розташувалися. На диво – доки світило сонце, то ніхто не змерз. Дехто навіть рукавиці знімав! Вітру не було. Настрій склався просто казковий. Лише коли наблизилися сутінки – стало відчуватися, що навколо таки справжня зима. Стосовно умов ловитви, то впала в очі одна деталь: рівень води у Дніпрі нижчий десь на метр, ніж торік. А поза тим – все як і завжди. Наробили лунок. Ловили на мормишки, на мотиля. (У Чернігові, на ринку, сірникова коробка цих червоненьких черв’ячків коштує від 8 до 10 гривень). Клювала плотвиця, окунь. Загалом кожен з нас упіймав по півтора кілограми риби, здебільшого - розміром з долоню. Деякі інші рибалки ловили ближче до основного русла густеру, ляща. (Їм траплялися екземпляри вагою грамів по 400). Сусіди-чернігівці ставили щуківки, але улов у них був більш ніж скромний - витягли лише одну кілограмову рибину.
... Коли ми вдруге приїхали на Дніпро, то вирішили спробувати щастя вже на іншій, природній затоці. Падав сніг. Клювало добре. Раз-по-раз я витягав із лунки окунів і плотву. Одна плітка, яку підсік на глибині десь трьох метрів, заважила майже на чотириста грамів. Словом, задоволення отримав достатньо. Але через деякий час сніг припинився – й апетит у риби зійшов нанівець. Того дня все відбулося традиційно: у снастях використовували м’який кивок на плотву, жорсткіший - на окуня. Методом підбору визначали, які мормишки „смакують” рибі саме зараз. Улов же склав по 3 кілограми „на брата”.
Третю риболовлю ми провели 10 січня на кар’єрному ставку під Тупичевим (Городнянський район). На живця (купили карасиків по 20 грн. за кілограм) планували упіймати щуку, але не пощастило: одна обірвала снасть уже біля лунки, друга – лише покусала рибку. А так – ловилися дрібні окуньки, карасі, хоча й була пара зривів риби доволі непоганої, „по прикиду” – грамів по 300-400. Знаєте ж, як воно буває – підводиш її до лунки, вже й голову над водою видно, аж раптом „дзинь” – волосінь не витримує. Погода явно хилилася на зміну, тож „підводні мешканці” поводилися якось мляво.
На майбутнє є намір вирушити на Київське водосховище, за судаком. Проте для ловитви такої риби потрібна якісна снасть і серйозний підхід до справи. Деякі рибалки влітку досліджують дно за допомогою ехолота, щоб у зимовий період з більшою ймовірністю визначати місця, де тримається судак. Хоча, мабуть, найголовніше тут – все ж таки рибальське щастя. Якщо Бог дасть – то й улов хороший буде”.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Для Щорса звичною є картина, коли на вулицях можна побачити чоловіків з льодобуром і ящиком для снастей. Зранку вони йдуть у бік річки, а ближче до сутінків – повертаються назад. Днями вдалося запитати в одного рибалки, який провів день неподалік залізничного мосту: ну, як там, щось упіймав? „Еге ж, - відповів той, - окунька сантиметрів на десять і двох плотвичок такого ж розміру...” Словом, великим уловом на місцевих водоймах відзначитися складно. Збідніли місцеві річки на рибні ресурси. Результати „діяльності” браконьєрів-електровудників відчуватимуться ще довго... Ось і доводиться тим нашим землякам, які цінують справжній азарт риболовлі, вирушати кудись інде – на Десну або й Дніпро.
На прохання розповісти про початок цьогорічного зимового рибальського сезону мешканець Щорса Роман Грицюк спочатку відреагував без явного ентузіазму. (Мовляв, нічого особливого не впіймав, та й виходив на кригу лише тричі). Але врешті-решт погодився поділитися свіжими враженнями від підльодної риболовлі. Каже: „Безпечний лід з’явився лише в останніх числах грудня, тому вперше вибратися на Дніпро випала нагода після Нового року. З групою однодумців „скинулися” на пальне й вирушили машиною 3-го числа в дорогу. Той день ми домовилися вважати відкриттям чергового сезону. Зібралися, мов на свято. Щоправда, зранку „порадував” мороз у 23 градуси, але всі вирішили: навіть попри таку погоду їдемо. Попереду на нас чекав шлях довжиною в 115 кілометрів. За Черніговом по автотрасі доїхали до моста на білоруський бік річки. Неподалік знаходилася штучна затока (місцеві називають її „Тарілка”), розповідають – на тому місці колись був кар’єр із видобування піску. Ось там ми й розташувалися. На диво – доки світило сонце, то ніхто не змерз. Дехто навіть рукавиці знімав! Вітру не було. Настрій склався просто казковий. Лише коли наблизилися сутінки – стало відчуватися, що навколо таки справжня зима. Стосовно умов ловитви, то впала в очі одна деталь: рівень води у Дніпрі нижчий десь на метр, ніж торік. А поза тим – все як і завжди. Наробили лунок. Ловили на мормишки, на мотиля. (У Чернігові, на ринку, сірникова коробка цих червоненьких черв’ячків коштує від 8 до 10 гривень). Клювала плотвиця, окунь. Загалом кожен з нас упіймав по півтора кілограми риби, здебільшого - розміром з долоню. Деякі інші рибалки ловили ближче до основного русла густеру, ляща. (Їм траплялися екземпляри вагою грамів по 400). Сусіди-чернігівці ставили щуківки, але улов у них був більш ніж скромний - витягли лише одну кілограмову рибину.
... Коли ми вдруге приїхали на Дніпро, то вирішили спробувати щастя вже на іншій, природній затоці. Падав сніг. Клювало добре. Раз-по-раз я витягав із лунки окунів і плотву. Одна плітка, яку підсік на глибині десь трьох метрів, заважила майже на чотириста грамів. Словом, задоволення отримав достатньо. Але через деякий час сніг припинився – й апетит у риби зійшов нанівець. Того дня все відбулося традиційно: у снастях використовували м’який кивок на плотву, жорсткіший - на окуня. Методом підбору визначали, які мормишки „смакують” рибі саме зараз. Улов же склав по 3 кілограми „на брата”.
Третю риболовлю ми провели 10 січня на кар’єрному ставку під Тупичевим (Городнянський район). На живця (купили карасиків по 20 грн. за кілограм) планували упіймати щуку, але не пощастило: одна обірвала снасть уже біля лунки, друга – лише покусала рибку. А так – ловилися дрібні окуньки, карасі, хоча й була пара зривів риби доволі непоганої, „по прикиду” – грамів по 300-400. Знаєте ж, як воно буває – підводиш її до лунки, вже й голову над водою видно, аж раптом „дзинь” – волосінь не витримує. Погода явно хилилася на зміну, тож „підводні мешканці” поводилися якось мляво.
На майбутнє є намір вирушити на Київське водосховище, за судаком. Проте для ловитви такої риби потрібна якісна снасть і серйозний підхід до справи. Деякі рибалки влітку досліджують дно за допомогою ехолота, щоб у зимовий період з більшою ймовірністю визначати місця, де тримається судак. Хоча, мабуть, найголовніше тут – все ж таки рибальське щастя. Якщо Бог дасть – то й улов хороший буде”.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий