Цьогоріч світова громадськість відзначає 105 річницю від дня народження відомого письменника Анатолія Рибакова, життя і творчість якого доля пов`язала і з нашим краєм.
«Поехал я в Щорс, остановился в Доме колхозника, дали мне единственную комнату с телефоном – писатель из Москвы!
Небольшой полурусский-полуукраинский городок, те же два базара, старый и новый, я их помнил с детства, столовая возле станции, где задешево и вкусно можно пообедать наваристым борщом и бефстрогановом, пожарная каланча, вместительный дедушкин дом на Большой Алексеевской, теперь в нем горсовет, знакомые улочки и переулки, но живут здесь новые люди, от трехтысячного еврейского населения осталось двести человек». Це рядки з «Роману-спомину» Анатолія Рибакова. А до Щорса у 70-х роках минулого століття він приїжджав збирати матеріал для свого нового роману, який мав початкову назву «Рахиль», а потім «Важкий пісок». Свідчення збирались крихтами. «Постепенно у меня создалась картина того, что происходило в Щорсе, я хорошо помнил своих дедушку и бабушку, дядей, ясно представлял себе Рахиль и Якова. Мог уже точно сказать, как бы каждый из них действовал в этих обстоятельствах, что бы делал и как себя вел. Все, что произошло с этими людьми, произошло со мной. Над городом опустилась ночь, я бродил в этом мраке по тем же улицам. И тени замученных брели рядом со мной от дома к дому».
На надгробному камені братської могили на єврейському кладовищі у Щорсі автор прочитав слова, які стали заключними у його романі «Все прощается, пролившим невинную кровь не простится никогда».
Протягом 1977 року роман «блукав» літературними журналами і тільки з рядом купюр був надрукований у 1978.
Анатолій Рибаков народився 14 січня 1911 року. Його дитячі роки пройшли у м. Сновськ, де жив у діда Авраама Рибакова. З 1919 року сім`я переїжджає до Москви.
У 1930 Анатолій вступає до інституту інженерів транспорту, а у 1933 був арештований за контрреволюційну агітацію і засуджений на 3 роки. З 1938 по листопад 1941 – головний інженер Рязанського обласного управління автотранспорту. Пройшов війну в автомобільних військах від захисту Москви до штурму Берліну. За відвагу у боях визнаний як не маючий судимості. У 1960 році повністю реабілітований.
Помер 23 грудня 1998 року у Нью-Йорку, похований у Москві.
Як письменник Анатолій Рибаков став відомий після війни своїми повістями «Кортик», «Бронзовий птах», романом «Катерина Вороніна», трилогією «Пригоди Кроша. Канікули Кроша. Невідомий солдат», романами «Важкий пісок», «Діти Арбату» та інші.
«Я выполнил дело жизни» - говорив Рибаков, - написал роман о сталинском времени и опубликовал его при своей жизни. Написал и автобиографию, как бы подводя итог («Роман-воспоминание»). Теперь я получаю шесть лет (саме стільки обіцяли йому лікарі в Америці після операції на серці). Я хочу написать роман о конце ХХ века, об истории разрушения сначала Совесткого Союза, а теперь и России».
Н.Мокросноп,
директор Щорської ЦБС
«Поехал я в Щорс, остановился в Доме колхозника, дали мне единственную комнату с телефоном – писатель из Москвы!
Небольшой полурусский-полуукраинский городок, те же два базара, старый и новый, я их помнил с детства, столовая возле станции, где задешево и вкусно можно пообедать наваристым борщом и бефстрогановом, пожарная каланча, вместительный дедушкин дом на Большой Алексеевской, теперь в нем горсовет, знакомые улочки и переулки, но живут здесь новые люди, от трехтысячного еврейского населения осталось двести человек». Це рядки з «Роману-спомину» Анатолія Рибакова. А до Щорса у 70-х роках минулого століття він приїжджав збирати матеріал для свого нового роману, який мав початкову назву «Рахиль», а потім «Важкий пісок». Свідчення збирались крихтами. «Постепенно у меня создалась картина того, что происходило в Щорсе, я хорошо помнил своих дедушку и бабушку, дядей, ясно представлял себе Рахиль и Якова. Мог уже точно сказать, как бы каждый из них действовал в этих обстоятельствах, что бы делал и как себя вел. Все, что произошло с этими людьми, произошло со мной. Над городом опустилась ночь, я бродил в этом мраке по тем же улицам. И тени замученных брели рядом со мной от дома к дому».
На надгробному камені братської могили на єврейському кладовищі у Щорсі автор прочитав слова, які стали заключними у його романі «Все прощается, пролившим невинную кровь не простится никогда».
Протягом 1977 року роман «блукав» літературними журналами і тільки з рядом купюр був надрукований у 1978.
Анатолій Рибаков народився 14 січня 1911 року. Його дитячі роки пройшли у м. Сновськ, де жив у діда Авраама Рибакова. З 1919 року сім`я переїжджає до Москви.
У 1930 Анатолій вступає до інституту інженерів транспорту, а у 1933 був арештований за контрреволюційну агітацію і засуджений на 3 роки. З 1938 по листопад 1941 – головний інженер Рязанського обласного управління автотранспорту. Пройшов війну в автомобільних військах від захисту Москви до штурму Берліну. За відвагу у боях визнаний як не маючий судимості. У 1960 році повністю реабілітований.
Помер 23 грудня 1998 року у Нью-Йорку, похований у Москві.
Як письменник Анатолій Рибаков став відомий після війни своїми повістями «Кортик», «Бронзовий птах», романом «Катерина Вороніна», трилогією «Пригоди Кроша. Канікули Кроша. Невідомий солдат», романами «Важкий пісок», «Діти Арбату» та інші.
«Я выполнил дело жизни» - говорив Рибаков, - написал роман о сталинском времени и опубликовал его при своей жизни. Написал и автобиографию, как бы подводя итог («Роман-воспоминание»). Теперь я получаю шесть лет (саме стільки обіцяли йому лікарі в Америці після операції на серці). Я хочу написать роман о конце ХХ века, об истории разрушения сначала Совесткого Союза, а теперь и России».
Н.Мокросноп,
директор Щорської ЦБС
Комментариев нет:
Отправить комментарий