Чого тільки не розказують про жіночу дружбу, яких визначень не дають, що не буває жінок-подруг, бувають жінки-однодумці, ще кажуть і таке: „Жіноча дружба, як кришталева ваза, скільки не носися з нею, все одно розіб’ється”.
Можливо, всі висловлювання мають право на існування, бо хтось їх сформував, спираючись на власний досвід, та це не про нашу дружбу.
Ми з Вельнівецькою (Ушатою) Наталією Андріївною, якій 25 серпня виповнилося 62 роки, у цьому році святкуємо свою безперервну 55-річну дружбу. Однодумцями з нею буваємо не завжди і характери у нас різні. Та на кришталеву вазу схожі багаторічні дружні стосунки – своєю прозорістю, розумінням того, що дружбу треба примножувати і берегти, що вона, як те багаття: кинеш прутик – горітиме...
За 55 років у хвилини радості і час тяжких негараздів я завжди відчувала її плече. По родоводу наших прадідів ми родичі. Мій прадід Павленко Кузьма Якович, а Наталії Андріївни прабабуся Павленко (Смоляк) Феодосія Яківна були рідні.
До речі, перші паростки наша дружба пустила в 1961 році, ще тоді, коли пішли в 1 клас Займищанської восьмирічної школи.
Босоноге щасливе дитинство... Пам’ятаю все, як зараз: красиву дівчинку з великими білими бантами, вона сиділа на 2-ій парті. Була завжди відмінницею, мала неабиякий хист до математики.
Її мрія збулася, коли вступила до Чернігівського педінституту. Той період назвала б такими віршованими рядками: „Щаслива юності пора з собою зрілість привела...”.
Наталія Андріївна викладала математику та була завучем у Харківській школі. Мені пощастило побути на її уроках. В класі тиша, чутно, як і муха пролетить. По класу повільно, урівноважено ходить велична і сувора, лагідно-милосердна вчителька. Їй тоді було 30 років.
За поставою і манерою поведінки до дітей вона мені нагадала нашу вчительку (нині покійну Ушату Галину Олександрівну), яку любили всі учні-займищанці. Це був діамант від Бога.
Когось по голівці погладить, комусь побажання якесь скаже чи пораду дасть. А як почали розбирати тему уроку, у мене перехопило дух.
Кажу без перебільшення. Це було якесь театрально-математичне дійство, або математична гра. У діток світились очі, всі піднімали руки (навіть я, замріявшись, забула, що я не з її класу).
Я нишком тоді подумала про себе: скільки багато значить, коли вчитель на своєму місці.(Я, бувши ученицею, яка не дружила з математикою, змогла б полюбити цей предмет і знати його). А за Наталію Андріївну я пораділа і була щаслива за неї, через те, що вона відбулася. Швидко пролетів час. На сьогодні Наталія Андріївна мешкає у Сновську, працює у районній гімназії, є досвідченим вчителем і репетитором. І я завжди дивуюся, як вона іде в унісон зі своєю подружкою-математикою. Хоч давно не учениця, а вчитель справжній, відповідальний, котрий щоразу готується до уроків, пише конспекти, розв’язує задачі (вони для неї, як стимул). Не зважаючи, що за плечима такий стаж та багаж знань.
Я дякую Богу, що вона у мене є. Бажаю всім таких подруг.
А дорогій Наталочці вдячна за дружбу, за красу душі, за любов до професії і ту особливість, якою так щедро наділила природа.
Білим лебедем пролинули літа,
Неначе їх і зовсім не було...
Але бентежно сонячна й свята
Спадає пам’ять пухом на чоло,
В ній перешкоди, смутки і жалі,
В ній сльози щастя, неповторні миті,
В ній ти, така найкраща на землі
І найрідніша в білім світі.
Твоя вірна подруга
Ольга ГЕЦЬ
Можливо, всі висловлювання мають право на існування, бо хтось їх сформував, спираючись на власний досвід, та це не про нашу дружбу.
Ми з Вельнівецькою (Ушатою) Наталією Андріївною, якій 25 серпня виповнилося 62 роки, у цьому році святкуємо свою безперервну 55-річну дружбу. Однодумцями з нею буваємо не завжди і характери у нас різні. Та на кришталеву вазу схожі багаторічні дружні стосунки – своєю прозорістю, розумінням того, що дружбу треба примножувати і берегти, що вона, як те багаття: кинеш прутик – горітиме...
За 55 років у хвилини радості і час тяжких негараздів я завжди відчувала її плече. По родоводу наших прадідів ми родичі. Мій прадід Павленко Кузьма Якович, а Наталії Андріївни прабабуся Павленко (Смоляк) Феодосія Яківна були рідні.
До речі, перші паростки наша дружба пустила в 1961 році, ще тоді, коли пішли в 1 клас Займищанської восьмирічної школи.
Босоноге щасливе дитинство... Пам’ятаю все, як зараз: красиву дівчинку з великими білими бантами, вона сиділа на 2-ій парті. Була завжди відмінницею, мала неабиякий хист до математики.
Її мрія збулася, коли вступила до Чернігівського педінституту. Той період назвала б такими віршованими рядками: „Щаслива юності пора з собою зрілість привела...”.
Наталія Андріївна викладала математику та була завучем у Харківській школі. Мені пощастило побути на її уроках. В класі тиша, чутно, як і муха пролетить. По класу повільно, урівноважено ходить велична і сувора, лагідно-милосердна вчителька. Їй тоді було 30 років.
За поставою і манерою поведінки до дітей вона мені нагадала нашу вчительку (нині покійну Ушату Галину Олександрівну), яку любили всі учні-займищанці. Це був діамант від Бога.
Когось по голівці погладить, комусь побажання якесь скаже чи пораду дасть. А як почали розбирати тему уроку, у мене перехопило дух.
Кажу без перебільшення. Це було якесь театрально-математичне дійство, або математична гра. У діток світились очі, всі піднімали руки (навіть я, замріявшись, забула, що я не з її класу).
Я нишком тоді подумала про себе: скільки багато значить, коли вчитель на своєму місці.(Я, бувши ученицею, яка не дружила з математикою, змогла б полюбити цей предмет і знати його). А за Наталію Андріївну я пораділа і була щаслива за неї, через те, що вона відбулася. Швидко пролетів час. На сьогодні Наталія Андріївна мешкає у Сновську, працює у районній гімназії, є досвідченим вчителем і репетитором. І я завжди дивуюся, як вона іде в унісон зі своєю подружкою-математикою. Хоч давно не учениця, а вчитель справжній, відповідальний, котрий щоразу готується до уроків, пише конспекти, розв’язує задачі (вони для неї, як стимул). Не зважаючи, що за плечима такий стаж та багаж знань.
Я дякую Богу, що вона у мене є. Бажаю всім таких подруг.
А дорогій Наталочці вдячна за дружбу, за красу душі, за любов до професії і ту особливість, якою так щедро наділила природа.
Білим лебедем пролинули літа,
Неначе їх і зовсім не було...
Але бентежно сонячна й свята
Спадає пам’ять пухом на чоло,
В ній перешкоди, смутки і жалі,
В ній сльози щастя, неповторні миті,
В ній ти, така найкраща на землі
І найрідніша в білім світі.
Твоя вірна подруга
Ольга ГЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий