Роки летять, а згадка не старіє...

До редакції 91-річний Анатолій Матвійович Миколаєнко ледь дійшов. Важко дихав і відразу прихилився на стілець.

Діставався сюди аж із села Сновське, щоб показати сімейні фото, поділитися спогадами про покійну  дружину. Свою кохану Ганну Софонівну він поховав ще дев’ять років тому, а з тих пір ллє за нею сльози, журиться. Прожила вона 84 роки – і всі у праці, у клопотах за дітьми й онуками. Дорогий гранітний пам’ятник поставив їй Анатолій Матвійович. Замовив найкращий з усіх, що були, а тепер ходить туди, аби порозмовляти, порадитися.  Говорить з тим пам’ятником, наче з живим, бачить в ньому і свою половинку, і спільне з нею подружнє життя.  Було в ньому всього – і радості, і горя, і труднощів. Ті труднощі якось виходило долати. Чи завдяки рішучості, чи через те, що поруч була вона, зрештою, мабуть, завдяки любові до неї, до життя. Анатолій Матвійович долав усі перипетії долі. Ось і тепер дибає з паличкою, погано чує, погано бачить, та живе...

Продовженням його життя є 7 дітей, 12 онуків, 7 правнуків і пам’ять  про рідну Ганну Софонівну. На Радуницю, казав, понесе їй свіжі квіти, знову з нею буде щебетати, згадувати...
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора