Сімнадцятого квітня своє професійне свято відзначатимуть люди однієї з найважливіших в суспільстві професій – пожежні.
Пожежних сміливо можна віднести до розряду людей, котрі і ризикують найбільше, і самі стають жертвами вогню. Їхній телефон «101» напам’ять знає кожна дитина й кожна доросла людина, їхня участь у нашому житті буває найголовнішою, найпотрібнішою. Навіть, незважаючи на те, що комусь за весь час допомога пожежних так і не знадобиться, все одно всі люди з повагою і гордістю розповідають про них, про їхню сміливість, мужність і людяність.
Якраз про людяність і піде мова у цій маленькій замальовці, героям якої став наш нинішній головний районний еменесівець Р.М. Силенко.
Був кінець звичайного робочого дня. Я виходила з АТБ, звідки виносила величенький (як для жінки непідйомний) ящик з товаром, необхідний для вирішення однієї ситуації. Поблизу стояли чоловіки, до котрих вимушана була звернутися за допомогою. Навіть одного з вчорашніх таксистів не оминула. Але... у всіх знайшлася якась відмовка, у всіх знайшлися якісь причини. У ту мить площею рухався Роман Михайлович. Високий, статний, з папочкою і парасолькою в руках. Побачивши, як я почала до нього наближатися, зупинився, чемно привітався, і, хоч поспішав у справах, взявся нести мою важку ношу. На потік вдячних слів відреагував скромно, мовляв, ну що ж тут такого?
А я побачила перед собою справжнього чоловіка, джентльмена, керівника і просто культурну, інтелігентну людину.
Більше б таких чоловіків у нашому Сновську, то, можливо, і зрушення скоріш би настали...
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Пожежних сміливо можна віднести до розряду людей, котрі і ризикують найбільше, і самі стають жертвами вогню. Їхній телефон «101» напам’ять знає кожна дитина й кожна доросла людина, їхня участь у нашому житті буває найголовнішою, найпотрібнішою. Навіть, незважаючи на те, що комусь за весь час допомога пожежних так і не знадобиться, все одно всі люди з повагою і гордістю розповідають про них, про їхню сміливість, мужність і людяність.
Якраз про людяність і піде мова у цій маленькій замальовці, героям якої став наш нинішній головний районний еменесівець Р.М. Силенко.
Був кінець звичайного робочого дня. Я виходила з АТБ, звідки виносила величенький (як для жінки непідйомний) ящик з товаром, необхідний для вирішення однієї ситуації. Поблизу стояли чоловіки, до котрих вимушана була звернутися за допомогою. Навіть одного з вчорашніх таксистів не оминула. Але... у всіх знайшлася якась відмовка, у всіх знайшлися якісь причини. У ту мить площею рухався Роман Михайлович. Високий, статний, з папочкою і парасолькою в руках. Побачивши, як я почала до нього наближатися, зупинився, чемно привітався, і, хоч поспішав у справах, взявся нести мою важку ношу. На потік вдячних слів відреагував скромно, мовляв, ну що ж тут такого?
А я побачила перед собою справжнього чоловіка, джентльмена, керівника і просто культурну, інтелігентну людину.
Більше б таких чоловіків у нашому Сновську, то, можливо, і зрушення скоріш би настали...
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий