Кінець березня і початок квітня нагадує нам про велич заглибленого в лісах незборимого села Єліне, про незбагненну суть його святого місця, мужність, яку пронесли його жителі в роки Другої світової війни й любов до рідної землі, якою вони живуть донині.
І невипадково й цього разу активісти Валентина й Володимир Спасіки за своєю ініціативою і за участю колег з обласного центру, перших осіб Сновщини організували зустріч, приурочену дню майбутнього ювілею місцевого історичного музею. Музею, який в різні часи мав різні назви, але й досьогодні зберіг свою унікальність, самобутність, свою душу.
І хіба могло бути інакше, коли повсякчас очолювали заклад ті, хто все своє життя, як-то кажуть, перебували «на передовій», хто весь період залишався захисником добра і справедливості.
А про Спасіків, як мовиться, достатньо висловитися однією фразою: «На таких, як вони, і тримається світ».
Сьогодні єлінський музей – один з найкращих на Чернігівщині. З одного боку – типовий для сучасної України, з іншого – не схожий на інші, а серцевинний, незамулений буденністю, схожий на незаплямоване джерело духовності, осередок відваги і показовий приклад кожному, як потрібно любити свою батькіщвину.
Про свої враження від роботи на посаді директора у вісімдесяті роки розповіла одна з гостей заходу Галина Кирилівна Голубцова. Ось деякі уривки з її виступу:
«...Перед очима і в пам’яті постали роки роботи в цьому музеї, експозиція, слова, якими розпочиналась чи не кожна екскурсія:
«Тот самый длинный день в году,
С его безоблачной погодой,
Нам выдал общую беду, на всех на все четыре года…»
Першу екскурсію, моє «бойове хрещення» пам’ятаю до сьогоднішнього дня. Приступила я до роботи в музеї 4 квітня 1983 року, а 18 квітня був VII Всеукраїнський зліт любителів музеїв. Серед почесних гостей музею і села –Олексій Федоров, двічі Герой Радянського Союзу, командир партизанського з’єднання, що базувалось у Єлінських лісах. І ось я веду екскурсію. Після моєї розповіді - слова О.Ф. Федорова: «Молодець, дочко», були мені дуже дорогі. За час моєї роботи в Єлінському музеї О.Ф. Федоров зі своїми побратимами тричі відвідували музей: і у день звільнення села від нацистських окупантів, і у день засіву, сороковою партизанського мирного поля...
Пам’ятаю відомих людей, котрі приходили на ці зустрічі. Це і М.М. Кобеняк, ланкова, що в 1938 році була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (за вирощений урожай картоплі), і партизани-єлінці М.С. Кобеняк, П.М. Терещенко, В.Є. Біба та інших.
Частими гостями музею були зарубіжні делегації, державне керівництво всіх рівнів, письменники Є.Гуцало, Л.Вакуловська... За рік в музеї проводилось не менше, ніж 168 екскурсій, а ще – різноманітні зустрічі, вечори відпочинку, вшанування вдів... Збирали експонати, писали наукові довідки.
Моїм вірним помічником, надійним старшим товаришем була охоронець музею М.І. Іллєнко, що відійшла у Вічність. В тісній співпраці працювала з бібліотекарем Н.І. Кобеняк, якій я багато за що вдячна.
Приємно і нині, через багато років, зустрічатись із єлінцями. Набуті знання за роки праці в музеї і сьогодні мені допомагають у роботі з юними читачами з патріотичного виховання у районній бібліотеці для дітей, де я працюю. Рада, що нині працюють у музеї і допомагають йому такі патріоти рідного краю, як Денис Дрозд, подружжя Спасік, в.о. старости Леонід Мороз, всі сільчани, районна влада, відділ культури і особисто Наталія Добненко. Вони дбають про його сьогоднішній і завтрашній дні, вони є його опорою».
Підготувала Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
І невипадково й цього разу активісти Валентина й Володимир Спасіки за своєю ініціативою і за участю колег з обласного центру, перших осіб Сновщини організували зустріч, приурочену дню майбутнього ювілею місцевого історичного музею. Музею, який в різні часи мав різні назви, але й досьогодні зберіг свою унікальність, самобутність, свою душу.
І хіба могло бути інакше, коли повсякчас очолювали заклад ті, хто все своє життя, як-то кажуть, перебували «на передовій», хто весь період залишався захисником добра і справедливості.
А про Спасіків, як мовиться, достатньо висловитися однією фразою: «На таких, як вони, і тримається світ».
Сьогодні єлінський музей – один з найкращих на Чернігівщині. З одного боку – типовий для сучасної України, з іншого – не схожий на інші, а серцевинний, незамулений буденністю, схожий на незаплямоване джерело духовності, осередок відваги і показовий приклад кожному, як потрібно любити свою батькіщвину.
Про свої враження від роботи на посаді директора у вісімдесяті роки розповіла одна з гостей заходу Галина Кирилівна Голубцова. Ось деякі уривки з її виступу:
«...Перед очима і в пам’яті постали роки роботи в цьому музеї, експозиція, слова, якими розпочиналась чи не кожна екскурсія:
«Тот самый длинный день в году,
С его безоблачной погодой,
Нам выдал общую беду, на всех на все четыре года…»
Першу екскурсію, моє «бойове хрещення» пам’ятаю до сьогоднішнього дня. Приступила я до роботи в музеї 4 квітня 1983 року, а 18 квітня був VII Всеукраїнський зліт любителів музеїв. Серед почесних гостей музею і села –Олексій Федоров, двічі Герой Радянського Союзу, командир партизанського з’єднання, що базувалось у Єлінських лісах. І ось я веду екскурсію. Після моєї розповіді - слова О.Ф. Федорова: «Молодець, дочко», були мені дуже дорогі. За час моєї роботи в Єлінському музеї О.Ф. Федоров зі своїми побратимами тричі відвідували музей: і у день звільнення села від нацистських окупантів, і у день засіву, сороковою партизанського мирного поля...
Пам’ятаю відомих людей, котрі приходили на ці зустрічі. Це і М.М. Кобеняк, ланкова, що в 1938 році була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (за вирощений урожай картоплі), і партизани-єлінці М.С. Кобеняк, П.М. Терещенко, В.Є. Біба та інших.
Частими гостями музею були зарубіжні делегації, державне керівництво всіх рівнів, письменники Є.Гуцало, Л.Вакуловська... За рік в музеї проводилось не менше, ніж 168 екскурсій, а ще – різноманітні зустрічі, вечори відпочинку, вшанування вдів... Збирали експонати, писали наукові довідки.
Моїм вірним помічником, надійним старшим товаришем була охоронець музею М.І. Іллєнко, що відійшла у Вічність. В тісній співпраці працювала з бібліотекарем Н.І. Кобеняк, якій я багато за що вдячна.
Приємно і нині, через багато років, зустрічатись із єлінцями. Набуті знання за роки праці в музеї і сьогодні мені допомагають у роботі з юними читачами з патріотичного виховання у районній бібліотеці для дітей, де я працюю. Рада, що нині працюють у музеї і допомагають йому такі патріоти рідного краю, як Денис Дрозд, подружжя Спасік, в.о. старости Леонід Мороз, всі сільчани, районна влада, відділ культури і особисто Наталія Добненко. Вони дбають про його сьогоднішній і завтрашній дні, вони є його опорою».
Підготувала Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий