З церкви лунали весільні дзвони. На дзвіниці маленький хлопчик вибивав такт, і ставало так тепло і добре на душі.
З храму вийшла старенька пара. Він тримав її під руку, а вона спиралася на нього. Вони були щасливі, і ніби голуби, окрилені коханням – воркотали між собою.
Надворі була осінь. Жовтогаряче листя, поблякле від перших заморозків, лежало на землі і вкутувало церковний двір церкви Покрова Пресвятої Богородиці, що у Сновську, різнокольоровою ковдрою. І було морозно, але в той же час тепло-тепло від церковного дійства, що тільки-но відбулося.
З-під опалого кленового листя виглядали примерзлі голови чорнобривців, а небо було блакитне-блакитне. Дзвони дзвеніли і дзвеніли, ніби музикою оспівували шлях старенької, загартованої життям пари.
Дідусь усміхався, і бабуся була радісна, її щічки вкривав легкий рум’янець. Їм було добре і вони були щасливі. Розуміли: життя одне і воно прекрасне! Надворі була Покрова і сніжок проривався з неба. Дідусь спитав: «Ну що, все, тепер додому?» «Так», - мирно відповіла вона.
І вони пішли, взявши під руку одне одного, тихенько і впевнено, як і йшли все життя! І не важливо, що їм уже добре за 70, і що вони разом більше 50 років. А сьогодні їх душі повінчані в церкві на віки, а долі поєднані небом.
Вони - старенькі, сміливі, загартовані і щасливі молодята, благословенні на світлу долю і довге життя. Ця пара є взірцем для мене і моєї сім’ї. Я беру з них приклад і пишаюся ними. Вони надзвичайні – успішні і красиві. За життя нажили незрівнянне і неоціненне багатство: викохали двох доньок, зятів, трьох онуків і двох правнуків - Катрусю та Дмитрика. Вони - багаті духовно, бо вони є одне в одного. Бабуся – це наша надія, порада, життєва, мудра, правдива і справедлива. А дідусь, змужнілий, загартований життям чоловік, сьогодні, як і завжди - опора і підтримка для своєї половинки і для всієї родини. Вони у нас - надзвичайні, вірні, віддані і закохані. Такому життю і такому коханню не гріх і позаздрити.
Люблю вас, наші рідні. Люблю цю весну і близький Великодній день. Він ось-ось переступить поріг оселі двох поважних молодят, несучи сонце і тепло. І все у них буде добре, і, взявшись за руки, вони знову підуть до Свято-Покровської церкви. Почують урочисті дзвони, і, ніби голуби, окрилені коханям, воркотатимуть, воркататимуть...
Тетяна ЛАРІНА
P.S. Я написала про своїх бабусю Надію і дідуся Анатолія, вони живуть зараз у моєму рідному місті Сновськ (родом із с.Ількуча).
З храму вийшла старенька пара. Він тримав її під руку, а вона спиралася на нього. Вони були щасливі, і ніби голуби, окрилені коханням – воркотали між собою.
Надворі була осінь. Жовтогаряче листя, поблякле від перших заморозків, лежало на землі і вкутувало церковний двір церкви Покрова Пресвятої Богородиці, що у Сновську, різнокольоровою ковдрою. І було морозно, але в той же час тепло-тепло від церковного дійства, що тільки-но відбулося.
З-під опалого кленового листя виглядали примерзлі голови чорнобривців, а небо було блакитне-блакитне. Дзвони дзвеніли і дзвеніли, ніби музикою оспівували шлях старенької, загартованої життям пари.
Дідусь усміхався, і бабуся була радісна, її щічки вкривав легкий рум’янець. Їм було добре і вони були щасливі. Розуміли: життя одне і воно прекрасне! Надворі була Покрова і сніжок проривався з неба. Дідусь спитав: «Ну що, все, тепер додому?» «Так», - мирно відповіла вона.
І вони пішли, взявши під руку одне одного, тихенько і впевнено, як і йшли все життя! І не важливо, що їм уже добре за 70, і що вони разом більше 50 років. А сьогодні їх душі повінчані в церкві на віки, а долі поєднані небом.
Вони - старенькі, сміливі, загартовані і щасливі молодята, благословенні на світлу долю і довге життя. Ця пара є взірцем для мене і моєї сім’ї. Я беру з них приклад і пишаюся ними. Вони надзвичайні – успішні і красиві. За життя нажили незрівнянне і неоціненне багатство: викохали двох доньок, зятів, трьох онуків і двох правнуків - Катрусю та Дмитрика. Вони - багаті духовно, бо вони є одне в одного. Бабуся – це наша надія, порада, життєва, мудра, правдива і справедлива. А дідусь, змужнілий, загартований життям чоловік, сьогодні, як і завжди - опора і підтримка для своєї половинки і для всієї родини. Вони у нас - надзвичайні, вірні, віддані і закохані. Такому життю і такому коханню не гріх і позаздрити.
Люблю вас, наші рідні. Люблю цю весну і близький Великодній день. Він ось-ось переступить поріг оселі двох поважних молодят, несучи сонце і тепло. І все у них буде добре, і, взявшись за руки, вони знову підуть до Свято-Покровської церкви. Почують урочисті дзвони, і, ніби голуби, окрилені коханям, воркотатимуть, воркататимуть...
Тетяна ЛАРІНА
P.S. Я написала про своїх бабусю Надію і дідуся Анатолія, вони живуть зараз у моєму рідному місті Сновськ (родом із с.Ількуча).
Комментариев нет:
Отправить комментарий