1955 рік, колгосп Петровського, с.Займище. Моя сусідка Катерина Василівна розповіла ось таку кумедну історію зі свого колгоспного життя.
«...Почала я вечірнє доїння корів. Раптом біля мене, невідомо звідки з’явилась курка (колгоспий курник стояв за 300 м). Вона вже давно повинна була сісти на сідало, та все чогось чи когось стурбовано виглядала. «Чого ти сюди приперлася? – вимовила неприкаяній сокотусі моя напарниця Марія Гець. Ану, киш звідси, непосидюхо!»
Перелякана курка забігала і ненароком налетіла на сапочку, якою в корівнику прибирали гній. Коли раптом чую несамовитий крик Марії. Ніхто нічого зрозуміти не може. А подруга-бідолаха тримається за голову. Виявляється, держало сапки боляче вдарило жінку по голові. А тим часом перелякана курка заметушилася ще дужче. Забігала, мов навіжена, і зі страху налетіла на відро із молоком, вдарилась об нього головою, знепритомніла і задерла в гору лапки...
У цей час саме нагодився зоотехнік Микола Іванович Глова. Побачивши розлите молоко, зомлілу курку і Марію із гулею на лобі, почав з обуренням усім дорікати за безлад під час доїння. Моя ж лагідна корівка Зіронька, яка не полюбляла різких слів, раптом зреагувала на сварливість зоотехінка...
Хвицьнула ногою і перевернула дійницю. Уже два відра молока білою калюжею розпливалися по підлозі. Але на цьому пригоди не скінчились. Отямившись, курка забила крилами і злетіла на спину корові, яку доїла неподалік Надія Полевик. Чергове відро молока опинилося на долівці... Такого неподобства вже не могла стерпіти вся наша бригада доярок. І ми, не змовляючись, кинулись ловити курку-розбишаку, яка ще більше перелякалася і безладно літала поміж нас та стривожених корів, що несамовито ревли, і теж почали полишати свої стійла... Крик, гамір, ревище стояли такі, що у корівник прибігла завфермою Марія Ушата.
Щоправда, про це ми дізнались згодом, коли невідомо яким чином із загороди було випущено норовливого бугая-сементала на кличку Ейзенхауер. Цей рогатий супостат погнав нас усіх разом із завфермою – тільки тоді ми його помітили! – аж до колгоспної хати, до якої саме під’їжджав на колгоспній машині голова Василь Трохимович, повертаючись із чергової районної наради-накачки.
Словом, історія ця закінчилась для кого сміхом, для кого – гулею на лобі, а загалом для всіх – відшкодуванням заподіяних господарству збитків. А ще тим, що призвідниця того баламутства потрапила у наказ по колгоспу... Саму курку-терористку після того випадку ми більше не бачили. Забігла, видно, кудись із переляку... Чи, може, справді суворого наказу злякалась? Хто тепер зна?»
Георгій ЛЕПНЮК
«...Почала я вечірнє доїння корів. Раптом біля мене, невідомо звідки з’явилась курка (колгоспий курник стояв за 300 м). Вона вже давно повинна була сісти на сідало, та все чогось чи когось стурбовано виглядала. «Чого ти сюди приперлася? – вимовила неприкаяній сокотусі моя напарниця Марія Гець. Ану, киш звідси, непосидюхо!»
Перелякана курка забігала і ненароком налетіла на сапочку, якою в корівнику прибирали гній. Коли раптом чую несамовитий крик Марії. Ніхто нічого зрозуміти не може. А подруга-бідолаха тримається за голову. Виявляється, держало сапки боляче вдарило жінку по голові. А тим часом перелякана курка заметушилася ще дужче. Забігала, мов навіжена, і зі страху налетіла на відро із молоком, вдарилась об нього головою, знепритомніла і задерла в гору лапки...
У цей час саме нагодився зоотехнік Микола Іванович Глова. Побачивши розлите молоко, зомлілу курку і Марію із гулею на лобі, почав з обуренням усім дорікати за безлад під час доїння. Моя ж лагідна корівка Зіронька, яка не полюбляла різких слів, раптом зреагувала на сварливість зоотехінка...
Хвицьнула ногою і перевернула дійницю. Уже два відра молока білою калюжею розпливалися по підлозі. Але на цьому пригоди не скінчились. Отямившись, курка забила крилами і злетіла на спину корові, яку доїла неподалік Надія Полевик. Чергове відро молока опинилося на долівці... Такого неподобства вже не могла стерпіти вся наша бригада доярок. І ми, не змовляючись, кинулись ловити курку-розбишаку, яка ще більше перелякалася і безладно літала поміж нас та стривожених корів, що несамовито ревли, і теж почали полишати свої стійла... Крик, гамір, ревище стояли такі, що у корівник прибігла завфермою Марія Ушата.
Щоправда, про це ми дізнались згодом, коли невідомо яким чином із загороди було випущено норовливого бугая-сементала на кличку Ейзенхауер. Цей рогатий супостат погнав нас усіх разом із завфермою – тільки тоді ми його помітили! – аж до колгоспної хати, до якої саме під’їжджав на колгоспній машині голова Василь Трохимович, повертаючись із чергової районної наради-накачки.
Словом, історія ця закінчилась для кого сміхом, для кого – гулею на лобі, а загалом для всіх – відшкодуванням заподіяних господарству збитків. А ще тим, що призвідниця того баламутства потрапила у наказ по колгоспу... Саму курку-терористку після того випадку ми більше не бачили. Забігла, видно, кудись із переляку... Чи, може, справді суворого наказу злякалась? Хто тепер зна?»
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий