Найліпші епітети, висловлені пацієнтами М.М.Сіренка, перелічувати не буду, щоб не бентежити людину, яка звикла залишатися в тіні й скромно виконувати свою роботу. До речі, головний лікар центральної райлікарні В.В.Тарасюк високо оцінює фаховість Михайла Миколайовича. А ще – безвідм-овність і безконфліктність у колективі. Хворі люди тягнуться до невропатолога, який завжди доброзичливий і спокійний. Імпонує і впевненість спеціаліста, рівний настрій. Адже це мимохіть передається пацієнтам.
До професії лікаря у М.М.Сіренка був непростий і довгий шлях. Після навчання у рідній школі на Сумщині до служби в армії закінчив індустріальний технікум. Але, демобілізувавшись, подав документи й успішно склав вступні іспити до Дніпропетровського медичного. Швидко минули студенські роки, й ось уже інтерн у Чернігівській обласній лікарні, звідки у 1989-му молодим спеціалістом прибув до Щорса.
Скільки за 22 роки було врятованих життів? Ніхто не знає їм ліку. Просто щоразу лікар на передньому краї. Приміром, він залишається у відділенні сам, поки завідуючий у відпустці. Тож продовж місяця усі 24 години доби має бути напоготові щохвилини мчати до лікарні. На жаль, життя наповнене не лише приємними новинами, а й драматичними (часом і трагічними) несподіванками: дорожньо-транспортні пригоди, інші нещасні випадки потребують негайного реагування.
- Дуже помолодшали інсульти, - розмірковує лікар. – Якщо в кінці 80-х вони траплялися після 60-70 років, то нині почастішали в 40-50-річному віці. Причини – гіпертонічна хвороба, екологія тощо. Через наше відділення пройшли практично всі ліквідатори аварії на ЧАЕС.
Не лише ургентність змушує лікаря постійно триматися в тонусі. Професія не відпускає ні на мить. Тяжкі черепно-мозкові травми й травми хребта з ушкодженням спинного мозку, гострі порушення кровообігу – усе це вимагає миттєвої реакції, а також брати на себе відповідальність за здоров‘я, а часто й життя людини. Якщо хворий нетранспортабельний – звертаються за допомогою до обласних фахівців, і вони приїжджають.
Після складних випадків, напруженої роботи Михайло Миколайович любить із вудкою у руках посидіти на березі річки чи озера. І не суттєво, з яким уловом повернеться додому. Головне – єднання з природою, відпочинок. А вдома на нього чекають вірна дружина й син Михайло. Це – молодший. Старший же – Сергій, офіцер – служить у Національному космічному агенстві України, що в Євпаторії. Як і належить батькові, Михайло Миколайович гордиться своїми синами, бачить у них своє продовження, плекає з ними надії.
Свого часу сам мріяв про спортивну медицину. Певно, тому, що захоплювався спортивною гімнастикою, футболом. Небагатослівний і трохи сором‘язливий, він змінюється коли справи стосуються безпосередньо роботи: зосереджність і внутрішня зібраність не одразу помітні. Але варто вловити пильний погляд очей, котрі ніби зазирають кудись глибоко, дають оцінку якимось лише лікареві помітним ознакам і процесам, і стає зрозуміло – від фахівця нічого не приховати.
…Кожен робочий ранок розпочинається із звичайного обходу. «Доброго ранку, лікарю», - з надією в очах його зустрічають хворі. Ні обманути, ні розачарувати їх він не має права. Скупа посмішка, обнадійливі слова, слушні поради, увага, доброзичливість. Усе це – лікар, якого обожнюють пацієнти.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий